Читать «Петрусь химородник» онлайн - страница 2

— Люди-люди, хочуть згуби! Нічницю до хати принесла, воду вогнем не сполоскала, зара як полізуть з цеберка, в хаті ладу не буде. Нікому виспатися не дадуть! Гей, Пічнику-братчику, давай-но сюди трісочку вогняну, а я оту почвару постережу, бо коли перша обсохне, то й друга, її сестриця, з води зродиться.

Петрусь лежав і не ворушився, від подиву розтуливши рота. Що то воно далі буде? Раптом з печі вигулькнула маленька постать, схожа на першого дідуся хіба що зростом. Такий собі статечний панок, в чистому білому лляному вбранні, безбородий. Панок тицьнув дідусикові в руки запалену трісочку й сторчма пірнув назад у піч, буркнувши на прощання невдоволеним писклявим голоском:

— Еге ж, еге ж, отак все є: і хліб пекти, і по телята йти, коби мені, людоньки, Пічника знайти.

А бородань тим часом спритно заштовхав мокру почвару в відро, й поки вона не оговталася, примовляючи щось собі під ніс, тицьнув у воду запалену трісочку. З води вгору здійнялася хмаринка пари — й усе. І натяку на почвару, а дідок невдоволено воркотав:

— От люди! Клопоту з ними… Де це бачено, по заході сонця до хати воду з Нічницями заносити? Та то сну ніякого не буде, ні людям, ні духам. Сон вони відбирають, дівки пихаті. Хіба лихо — не біда?

Раптом старий глипнув на Петра, який, майже не дихаючи, визирав з-під кожуха, чи то переляканий, чи то здивований. Дідок заскочив до малого на лаву:

— Гляди-но! Хіба ти мене бачиш та чуєш без моєї на то волі? Ну, нарешті! Дочекався-таки! Що ж, козаче, давай знайомитися. Я домовик Дрім. Хатній Дух. Хм! Старший Дух нашої хати!

І тільки тепер Петро роздивився, що то не волохаті постоли у діда на ногах, то у нього ноги такі. Петро від подиву вкотре роззявив рота. Тим часом у хату зайшла тітка Олена, і домовичок, сердито буркнувши «От і Злидня в хату», чимдуж кинувся під лаву.

Тітка здивовано витріщилася на спантеличеного хлопця, але нічого дошкульного чомусь не сказала, тільки підійшла, помацала лоба й вкрила Петруся старим татовим кожухом, що майже з’їхав на підлогу.

Наступного дня домовичок знову з’явився перед Петрусем, пихато задерши носа і час від часу поправляючи на голові бриля. З’ясувалося, що ніхто з домашніх, окрім малого, Дріма не чує і не бачить.

— То правдивий дар, козаче, який відкривається не всім, а лише найдостойнішим. І найчастіше відкривається тоді, коли того найменше чекаєш, — майже урочисто промовив домовик.

— Чому саме мені відкрився? — здивовано запитав Петрусь.

— О, так! Не встигли познайомитися, а він уже тебе допитує, — певно, Дрім не дуже хотів пояснювати.

Після знайомства з Дрімом до їхньої хати приблудився розкішний чорний кіт. Мама з радістю погодилася залишити його, хоча тітка, як завжди, заперечувала. Та мама стояла на своєму. Петрусь завзято підтакував.