Читать «Пастка-22» онлайн - страница 87
Джозеф Геллер
— Всі живі? — запитав Вождь Білий Вівсюг стишеним голосом. Ніхто не травмувався, і він з полегшенням зітхнув. — Знаєте, це моя вина, — простогнав він. — Я ніколи нікого не слухаю. Хтось увесь час просив увімкнути фари, а я не слухав.
— Це я весь час просив тебе ввімкнути фари.
— Та знаю, знаю. А я просто не слухаюсь, що вдієш? Зараз би випити.
І в мене є що випити. Дивіться. Ціла.
— Сюди дощ затікає, — зауважив Нейтлі. — На мене тече.
Вождь Білий Вівсюг відкоркував пляшку віскі, зробив ковток і передав назад. Лежачи один на одному, всі пригубили, окрім Нейтлі, який марно намагався намацати ручку дверцят. Пляшка впала, глухо вдарившись об його голову, і віскі полилося йому за комір. Він засмикався, мов у конвульсіях.
— Гей, треба звідси вибиратися! — закричав він. — Ми всі втонемо.
— Тут хтось є? — стурбовано запитав Клевінджер, посвітивши ліхтариком згори.
— Це Клевінджер! — закричали всі і стали затягувати його крізь віконце, коли він нахилився до них, щоб допомогти.
— Ви тільки погляньте на них! — обурено вигукнув Клевінджер до Маквота, котрий шкірив зуби за кермом штабної машини. — Валяються, мов купа п’яного бидла. І ти з ними, Нейтлі? Соромся! Ану, допоможи повитягати їх, поки не схопили запалення легень.
— Знаєте, не така це вже погана ідея, — розмірковував Вождь Білий Вівсюг. —Думаю, я помру від запалення легень.
— Чому?
— А чому ні? — відповів Вождь Білий Вівсюг і вдоволено розвалився в багнюці, притиснувши пляшку віскі до грудей.
— О, дивіться, що він виробляє! — роздратовано вигукнув Клевінджер. — Ану вставай і назад у машину, вези нас усіх до ескадрильї!
— Усіх не можна. Хтось має залишитися тут, щоб допомогти Вождю з цією машиною, яку він узяв під розписку в автопарку.
Вождь Білий Вівсюг умостився в штабній машині, енергійно, гордовито хихикнувши.
— Це машина капітана Блека, — повідомив він радісно. — Я щойно вкрав її в офіцерському клубі, маю запасні ключі, які він від ранку шукає, бо думає, що загубив.
— А, чорт забирай! За це треба випити.
— Ви мало випили? — почав сваритися Клевінджер, як тільки Маквот завів машину. — Гляньте на себе. Вам що, байдуже, що ви повпиваєтесь до смерті або втопитесь п'яними в якісь баюрі?
— Тільки б не залітати себе до смерті.
— Гей, вперед, вперед, — підганяв Вождь Білий Вівсюг Маквота. — І вимкни фари. Тільки так це можна зробити.
— Док Деніка має рацію, — вів далі Клевінджер. — Люди не вміють себе шанувати. На вас усіх гидко дивитись.
— Добре, патякало, геть з машини, — наказав Вождь Білий Вівсюг. — Усі, крім Йосаріана, — геть. Де Йосаріан?
— Відчепися від мене, дідько, — Йосаріан засміявся, відпихаючи його. — Ти весь у грязюці.
Клевінджер перемкнувся на Нейтлі.
— А от ти мене найбільше здивував. Знаєш, як ти смердиш? Замість того, щоб його стримати, ти напився разом з ним. А якщо він знову полізе битися з Еплбі? — Почувши, як хихикнув Йосаріан, Клевінджер стривожено вирячив очі. — Він що, знову ліз битися з Еплбі?
— Не цього разу, — сказав Данбар.
— Ні, цього разу. Цього разу я зробив щось краще.
— Цього разу він поліз битися з підполковником Корном.