Читать «Пастка-22» онлайн

Джозеф Геллер

Пастка-22

Пастка військового розуму

«Гіпербола, пародія й ґротеск», — скаже проникливий читач після знайомства з цим романом і, звичайно, матиме рацію. Але, якщо подумати, хто може назвати хоч одного пристойного письменника XX століття, у творчості якого армія цілком серйозно була б змальована як школа мудрості, добра і краси? Я не можу. Зате протилежних прикладів — скільки завгодно: Гашек, Селін, Ремарк, Олдінґтон, Во, Бьоль, Войнович...

Твори згаданих і незгаданих авторів, незважаючи на приналежність самих письменників до різних часів і народів, об'єднує один спільний прийом — так званий «ефект очуднення». Принцип, що лежить в основі цього ефекту, простий: оскільки homo sapiens, бажаючи залишатися таким і надалі, не спроможний збагнути секретної логіки маневрів, учасником яких він мимоволі стає, то йому краще подивитися навколо себе відстороненим, дивакуватим оком. Таким робом трагічний розлад між індивідуальною правдою живої істоти та загадковою стратегією бездушної системи доводиться до межі повного маразму, а відтак порція рятівного «патафізичного» сміху читачеві гарантована. І абсолютно ні до чого тут демагогія про «священний обов’язок»: людина може віддати життя за тих, кого вона любить, але терпіти знущання маразматичних батьків-командирів (буде це армія чи завод, лікарня чи вищий навчальний заклад) жоден моральний імператив не приписує.

Приблизно такі варіації на військову тему навіює роман Геллера, за що він мені й подобається. І судячи з усього — не мені одному, бо ось уже понад півстоліття Catch-22 незмінно займає верхні позиції у різноманітних рейтингах англомовної літератури. Есесерівська критика не дуже розуміла, як їй на цей твір реагувати: з одного боку, Геллер змалював американських офіцерів безнадійними ідіотами й кар’єристами, і за це його треба було хвалити; з іншого — Друга світова війна постала у романі безглуздою м’ясорубкою, що могло викликати у нашого читача непатріотичні роздуми. Цікаво, а як інакше повинна сприймати війну людина, яку забирають з її нью-йоркської стріт і пропонують загинути десь в Італії через те, що Гітлер зі Сталіним не змогли самі з’ясувати, хто з них хитріший?

Винесена в заголовок роману «пастка» (вона ж — юридична «поправка») прекрасно демонструє загальний принцип військового життєвлаштування. Згідно з нею, «турбота про власну безпеку перед лицем реальних та безпосередніх загроз є виявом здорового глузду». Здавалося б, цілком розумний параграф. Тільки висновки з нього, як то в армії, випливають дещо інакші: «Орр божевільний, і його можна списати на землю. Все, що від нього вимагається, — попросити про це; і як тільки він про це попросить, він уже не вважатиметься божевільним і змушений буде вилітати на завдання. Орр був би божевільний, якби далі літав на завдання, і нормальний — якби не літав, але якщо він нормальний, то мав би літати далі. Якщо він літає, то, значить, божевільний і не мусить літати; але якщо він би не хотів літати, то, значить, нормальний, а тому мусить»».