Читать «Пастка-22» онлайн - страница 86
Джозеф Геллер
— Ну що, вилупки, готуйтеся! — бадьоро оголосив він, розплескуючи калюжу, що утворилася під ногами. — Щойно мені дзвонив підполковник Корн. А чи знаєте ви, що для вас приготували в Болоньї? Ха! Ха! Для вас приготували нову лепажівську термоклейову зенітку. Вона склеює докупи цілу ланку літаків на льоту.
— О боже, це правда! — зойкнув Йосаріан і, нажаханий, завалився на Нейтлі.
— Бога немає, — спокійно відповів Данбар, який наближався до них, злегка похитуючись.
— Гей, допоможи мені з ним. Мушу відвести його до намету.
— Хто сказав?
— Я сказав. Нічого собі, дивись, яка злива.
— Треба дістати машину.
— Вкрадемо машину капітана Блека, — промовив Йосаріан. — Я завжди так роблю.
— Ми не можемо вкрасти нічиєї машини. Відколи ти почав красти машини, коли тобі заманеться, ніхто вже не залишає ключів.
— Скачіть сюди, — гукнув п’яний Вождь Білий Вівсюг, під’їхавши в критому джипі. Він почекав, поки вони втиснулись у машину, а тоді так різко рвонув з місця, що всі попадали назад. На їхні прокльони він весело реготнув. Виїхавши зі стоянки, він гнав уперед, аж поки не врізався в насип по той бік дороги. Усі безпорадною купою звалились одне на одного і знову його облаяли. — Забув повернути, — пояснив він.
— Обережно, чуєш? — застеріг Нейтлі. — Краще б ти фари ввімкнув.
Вождь Білий Вівсюг дав задній хід, розвернувся і на максимальній швидкості помчав по дорозі. Шини шурхотіли по смузі асфальту, що зі свистом мчала назустріч.
— Не так швидко, — закликав Нейтлі.
— Спочатку вези мене до вашої ескадрильї, покладу його спати. Потім відвезеш мене в мою ескадрилью.
— А що ти за один?
— Данбар.
— Гей, ввімкни фари! — закричав Нейтлі. — І дивись на дорогу!
— Фари світять. А Йосаріан у машині? Якби не він, я б не дозволив вам, вилупкам, залізти в машину.
Вождь Білий Вівсюг обернувся, щоб роздивитися, хто на задньому сидінні.
— Дивись на дорогу!
— Йосаріане? Йосаріан тут є?
— Я тут, Вождь. Поїхали додому. Звідки в тебе така впевненість? Ти так і не відповів на моє питання.
— Бачите? Я казав, що він тут.
— Яке питання?
— А про що ми тоді говорили?
— Важливе було питання?
— Не пам'ятаю, важливе чи ні. Бог його знає, яке воно було.
— Бога немає.
— Саме про це ми і говорили, — крикнув Йосаріан. — Звідки в тебе така впевненість?
— Гей, ти впевнений, що в тебе фари світять? — вигукнув Нейтлі.
— Та світять, світять. Що йому треба від мене? Це дощ на лобовому склі, через нього дорога здається темною із заднього сидіння.
— Прекрасний, прекрасний дощ.
— Сподіваюся, цей дощ ніколи не припиниться. Дрібний дощику, геть...
— ...іди. Краще...
— ...завтра прихо...
— ...ди. Йо-Йо хоче погу...
— ...ляти. У га...
— ...йочку...
Вождь Білий Вівсюг пропустив наступний поворот і вискочив з джипом на самий гребінь крутого насипу. Скочуючись назад, джип перехилився набік і м’яко вгруз у багнюку. Запала тривожна тиша.