Читать «Пастка-22» онлайн - страница 62

Так само не було в нього певності й щодо майора ...де Коверлі, котрий, якщо не відлучався брати в оренду квартири або викрадати іноземних робітників, не мав нагальнішої роботи, ніж кидати підкови. Майор Майор інколи дуже уважно стежив за підковами, які м'яко падали на землю чи зісковзували по вбитих у землю сталевих кілочках. Він годинами позирав на майора ...де Коверлі і дивувався, що така велична особа не має важливіших справ. Часто йому кортіло приєднатися до майора ...де Коверлі, але він подумав, що цілий день кидати підкови майже так само нудно, як підписувати офіційні документи іменем «майор Майор Майор». Окрім того, зовнішність майора ...де Коверлі була така грізна, що майор Майор боявся наближатись до нього.

Майор Майор замислювався, який стосунок він мав до майора ...де Коверлі і який стосунок мав майор ...де Коверлі до нього. Він знав, що майор ...де Коверлі був начальником штабу, але не знав, що це означає, і не міг вирішити, чи в особі майора ...де Коверлі доля обдарувала його поблажливим командиром, чи покарала недобросовісним підлеглим. Він не хотів розпитувати сержанта Таузера, котрого потайки побоювався, а більше ні з ким порадитись він не міг, і найменше — з майором ...де Коверлі. Мало хто наважувався звернутися до майора ...де Коверлі з якимось питанням, а єдиного офіцера, котрий нерозважливо кинув одну з його підків, наступного ж дня вразила така страшна піанозька висипка, якої ніколи не бачили і про яку не чули не тільки Ґас із Весом, а й навіть Док Деніка. Усі були впевнені, що цю хворобу наслав на бідолашного офіцера як помсту майор ...де Коверлі, хоч ніхто не знав, яким чином.

Більшість офіційних документів, що потрапляли на стіл майора Майора, ніяк його не стосувалися. В переважній більшості вони покликались на попереднє листування, якого майор Майор ніколи не бачив. Не було потреби щось вияснювати, оскільки кожна нова інструкція зобов’язувала його ігнорувати всі попередні. Тому траплялося, що за одну хвилину він встигав розписатись на двадцяти різних документах, кожен з яких радив йому не звертати жодної уваги на всі інші. Зі штабу генерала Пекема на великій землі щодня надходили багатослівні бюлетені під бадьорими і повчальними назвами, як-от: «Зволікання — це крадій часу» або «Охайність — сестра побожності». Читаючи послання генерала Пекема про охайність і зволікання, майор Майор починав відчувати себе розбещеним ледарем і завжди намагався якнайшвидше їх позбутися. Цікавили його лише ті поодинокі офіційні документи, які стосувались того бідолашного молодшого лейтенанта, збитого над Орв’єто менш ніж через дві години після прибуття на Піанозу, чиї наполовину розпаковані речі досі лежали в наметі Йосаріана. Оскільки бідолашний лейтенант доповів про своє прибуття не в канцелярії, а в опервідділі, сержант Таузер вирішив, що обачніше буде повідомляти про нього як про такого, що взагалі не прибував до ескадрильї, і в тих поодиноких документах, що стосувались його особи, наводився факт, що лейтенант нібито без сліду розчинився в повітрі, у певному розумінні, саме так і сталося. Загалом, майор Майор був вдячний за офіційні документи, що потрапляли на його робочий стіл, адже сидіти цілий день у кабінеті, підписуючи документи, — це набагато краще, ніж сидіти цілий день у кабінеті, нічого не підписуючи. Вони давали йому щось до роботи.