Читать «Пастка-22» онлайн - страница 60

Для майора Майора це означало кінець гри. Він почервонів від хвилювання і застиг як укопаний, не вірячи своїм вухам, а над його головою вже збиралися грозові хмари. Повернувшись на майданчик, він наштовхнувся на стіну насторожених, цікавих облич, які втупилися в нього з понурою і незбагненною ворожістю. Його затіпало від сорому. Відновлена гра вже не була такою доброю. Коли він вів м'яч, гравці перед ним розступалися; коли просив дати пас, йому кидали м'яч; і коли він не влучав у кошик, ніхто не намагався перехопити м’яч. Чути було тільки його голос. Наступного дня все повторилось, а на третій день він грати не пішов.

Мов на команду, всі в ескадрильї перестали з ним розмовляти, зате стали на нього витріщатись. Він ходив із соромливо опущеними в землю очима й палаючими щоками — об’єкт зневаги, заздрощів, підозрінь, ненависті й злоби, куди б він не пішов. Ті, хто раніше навіть не помічали його схожості з Генрі Фондою, зараз тільки про це й говорили, а дехто з них єхидно натякали, що майора Майора підвищили до командира саме через цю подібність. Капітан Блек, який сам віддавна націлявся на цю посаду, стверджував, що майор Майор насправді — Генрі Фонда, але просто боїться у цьому зізнатися.

Спантеличений майор Майор борсався серед нескінченного безталання. Не порадившись з ним, сержант Таузер переніс усі його манатки до просторого трейлера, де раніше мешкав майор Дулут, і коли захеканий майор Майор увірвався до штабу доповісти, що в нього вкрали всі речі, молодий капрал перелякав його до нестями, схопившись при його появі на ноги і загорлавши: «Струнко!» Майор Майор завмер на «струнко» разом з усіма, хто там був, гарячково метикуючи, що це за важлива персона ввійшла слідом за ним. Хвилина за хвилиною минали в непорушній мовчанці, і ціле товариство могло б простояти на «струнко» до самого Судного дня, якби через двадцять хвилин майор Денбі не заскочив привітати майора Майора і не дав команду «вільно».

Ще жалюгідніше майор Майор повівся в офіцерській їдальні, де Майло, з трепетною посмішкою на обличчі, гордо провів його до невеличкого столика, який поставив попереду інших та прикрасив вишиваною скатертиною і букетиком квітів у рожевій гранчастій вазі. Майор Майор з жахом відсахнувся, але йому не вистачило духу опиратись у всіх на очах. Навіть Гавермеєр підняв над тарілкою свою важку, висячу щелепу і витріщився на нього. Майор Майор покірно піддався на Майлове сіпання і до кінця обіду принижено щулився за своїм приватним столиком. Їжа застрягала йому в горлі, але він ковтав кожен кусень, щоб не образити тих, хто її готував. Потім, опинившись сам на сам із Майлом, майор Майор уперше збунтувався і сказав, що хотів би їсти разом з іншими офіцерами. Майло відповів, що так не вдасться.