Читать «Пастка-22» онлайн - страница 280

Упродовж дня всі його уникали, навіть Аарфі, і ЙосарІан зрозумів, що люди разом і серед білого дня зовсім інші, ніж сам на сам і в темряві. Йому взагалі було до них байдуже, коли він прогулювався задом наперед, поклавши на пістолет руку, очікуючи на нові вмовляння, погрози і спокушання зі штабу щоразу після повернення капітанів Пілчарда і Рена з чергової термінової наради з полковником Каткартом і підполковником Корном. Голодного Джо майже не було поруч, і єдиний, з ким міг спілкуватися ЙосарІан, був капітан Блек, який при кожній зустрічі веселим, насмішкуватим тоном кликав його «Старий горлоріз» і який в кінці тижня повернувся з Рима і повідомив, що повія Нейтлі пропала. Серце в Йосаріана защеміло від туги і каяття. Він сумував за нею.

— Пропала? — глухо перепитав він.

— Так, пропала, — капітан Блек засміявся, його каламутні очі втомлено примружились, вузьке, загострене обличчя, як завжди, вкривала рідка рудувата щетина. Він потер кулаками мішки під очима. — Я подумав: коли вже я в Римі, то ще раз взую цю тупу дівку, як у старі добрі часи. Знаєш, аби той шмаркач Нейтлі покрутився в могилі, ха-ха! Пригадуєш, як я його підколював? Але її там не було.

— Від неї нічого не чути? — допитувався Йосаріан, який не переставав думати про дівчину, про те, як ій зараз погано, і відчував себе самотнім І покинутим без її шалених і непогамовних наскоків.

— Там нікого вже немає, — весело вигукнув капітан Блек. Йому було дивно, що Йосаріан такий нетямущий. — Що тут незрозумілого? Всіх не стало. Цілий бордель накрився.