Читать «Пастка-22» онлайн - страница 278
Джозеф Геллер
— Як справи? — пошепки спитав льотчик.
— Чудово, — відповів Йосаріан.
— Я бачив, як ви оце зараз впали. Подумав, з вами щось сталось.
— Здається, я зомлів.
— У нас в ескадрильї ходить чутка, буцімто ви сказали в штабі, що відмовляєтесь вилітати на бойові завдання.
— Це правда.
— Потім до нас приходили із штабу і сказали, що це лише чутки, що ви просто пожартували.
— А це брехня.
— Гадаєте, вам усе так минеться?
— Не знаю.
— Що вони з вами зроблять?
— Не знаю.
— Гадаєте, вони віддадуть вас під трибунал за дезертирство з поля бою?
— Не знаю.
— Сподіваюся, вам усе так минеться, — сказав льотчик з Данбарової ескадрильї, розчиняючись у темряві. — Тримайте мене в курсі справ.
Кілька секунд Йосаріан дивився йому вслід, а далі рушив до свого намету.
— Ей! — почувся голос за кілька кроків попереду. Це був Еплбі, що ховався за деревом. — Як справи?
— Чудово, — сказав Йосаріан.
— Я чув, тобі будуть погрожувати трибуналом за дезертирство з поля бою. Але до суду вони не дійдуть, бо навіть не певні, що зможуть довести твою провину. Також через цей скандал вони можуть погано виглядати в очах нового начальства. Окрім того, ти ще досі великий герой, бо вдруге заходив на міст біля Феррари. Здається, ти зараз перший герой у нашому полку. Я от подумав, тобі варто знати, що вони просто блефують.
— Дякую, Еплбі.
— Я заговорив з тобою, просто щоб попередити.
— Я тобі вдячний.
Еплбі соромливо поколупав землю носаком черевика.
— Пробач, Йосаріане, що ми тоді з тобою побилися в офіцерському клубі.
— Та все гаразд.
— Але бійку не я почав. По-моєму, то все сталося через Oppa, який вдарив мене по лиці ракеткою. Чому він це зробив?
— Ти в нього вигравав.
— А хіба я не мав у нього виграти? Хіба суть гри не в тому, щоб виграти? А тепер, коли він мертвий, уже не має значення, краще я грав у пінг-понг чи ні, адже так?
— Певно, що так.
— І вибач, що я здійняв таку бучу через ті таблетки атабрину, коли ми сюди летіли. Якщо ти хочеш підхопити малярію, то це твоя справа, адже так?
— Не переймайся, Еплбі.
— Я лише старався виконувати свій обов’язок. Я корився наказам. Мене завжди вчили коритися наказам.
— Та не переймайся.
— Знаєш, я сказав підполковнику Корну і полковнику Каткарту, що, на мою думку, вони не повинні змушувати тебе літати на завдання, якщо ти цього не хочеш, а вони сказали, що дуже в мені розчаровані.
Йосаріан сумовито всміхнувся.
— Певно, що розчаровані.
— Ну, та мені байдуже. Дідько, ти відлітав аж сімдесят одне завдання. Цього має бути досить. Думаєш, вони тебе відпустять?
— Ні.
— Скажімо, коли б вони відпустили тебе, їм довелося б відпустити і всіх нас, адже так?
— Саме тому вони не можуть мене відпустити.
— І що, на твою думку, вони зроблять?
— Не знаю.
— Думаєш, віддадуть тебе під трибунал?