Читать «Пастка-22» онлайн - страница 253

Скоро він побачив той кулемет. Почувши кроки Йосаріана, два темні силуети підскочили і, перш ніж він встиг наблизитись, з глузливим реготом зникли в темряві. Він спізнився. Гупання ніг віддалилося, півкруглий вал із мішків з піском спорожніло стояв у тиші свіжої, безвітряної місячної ночі. Йосаріан пригнічено озирнувся. Знов почувся єхидний сміх, звіддаля. Поблизу тріснула гілочка. Йосаріан упав навколішки і, затремтівши від холодного збудження, прицілився. Вловивши скрадливе шурхотіння листя по той бік піщаного валу, він пустив дві короткі черги. У відповідь пролунав один постріл, і Йосаріан упізнав зброю.

— Данбар? — гукнув він.

— Йосаріан?

Два чоловіки вилізли зі своїх схованок і вийшли назустріч один одному на галявину, втомлені й засмучені, тримаючи пістолети дулами вниз. Задихані від бігу під гору, обидва трохи тремтіли на морозному повітрі.

— Вилупки, — сказав Йосаріан. — Повтікали.

— Вони забрали десять років мого життя, — вигукнув Данбар. — Я думав, це сучий син Майло знов нас бомбардує. Ще ніколи я так не боявся. Хотів би я знати, хто ті вилупки.

— Один з них — сержант Найт.

— Пішли вб’ємо його. — Зуби в Данбара цокотіли. — Він не мав права так нас лякати.

Йосаріану вже не хотілося нікого вбивати.

— Спочатку допоможемо Нейтлі. Здається, я його скалічив, там, біля підніжжя гори.

Але на стежці Нейтлі вже не було, хоч по крові на камінні Йосаріан визначив те місце. Не було Нейтлі і в наметі, знайшли вони його лише наступного ранку, коли лягли до шпиталю і виявили, що минулої ночі Нейтлі ліг до шпиталю з перебитим носом. Нейтлі здивовано і боязко заусміхався, коли, в пантофлях і халатах, вони причовгали до палати слідом за сестрою Крамер і та показала їм їхні ліжка. На носі в Нейтлі був товстий гіпс, а під очима — синці. Коли Йосаріан підійшов до нього, щоб перепросити за те, що вдарив, Нейтлі зніяковіло почервонів і став розгублено вибачатися. Йосаріан почувався жахливо; він просто не міг без жалю дивитись на побите обличчя Нейтлі, хоч виглядав той настільки кумедно, що Йосаріан ледве стримався, щоб не зареготати. Данбара вернуло від їхньої сентиментальності, і всі троє відчули полегшення, коли до палати несподівано приволікся Голодний Джо зі своїм хитромудрим чорним фотоапаратом та липовими симптомами апендициту, щоб прилаштуватись біля Йосаріана і зняти на плівку, як той лізе сестрі Дакет під спідницю. Як і сам Йосаріан, він скоро розчарувався. Сестра Дакет вирішила вийти заміж за лікаря — за будь-якого з лікарів, бо всі вони добре заробляли, а вона не хотіла ризикувати репутацією поблизу того, хто міг одного дня стати її чоловіком. Голодний Джо розсердився і ніяк не міг заспокоїтись, аж поки до палати не привели — геть несподівано — капелана, вбраного в бордовий вельветовий халат і сяючого, мов худющий маяк, із вдоволеною променистою усмішкою, яку важко було приховати. Капелан потрапив до шпиталю зі скаргами на біль у серці, що лікарі пояснювали газами в шлунку, і з важкою формою вісконсинського лишаю.