Читать «Пастка-22» онлайн - страница 240

Голова в Дока поїхала від замішання.

— Ви що, здуріли обоє? — спитав він. — Це дисциплінарне порушення! Я доповім сержантові Таузеру!

— Якраз сержант і сказав нам про це, — заперечив чи то Ґас, чи то Вес. — Воєнне Міністерство навіть збирається звідомити вашу дружину.

Док Деніка зойкнув, вискочив з санчастини й побіг скаржитися сержантові Таузеру, але той з відразою сахнувся від нього і порадив нікому не показуватись на очі, поки не прийде розпорядження, що робити з його останками.

— Їй-бо, він, здається, справді вмер, — тихим, шанобливим голосом затужив один з його двох підлеглих. — Жаль. Класний хлопець був, правда?

— Ага, був, — загорював другий. — Але я радий, що він нарешті ноги задер. Уже мене геть замучив своїм кров'яним тиском.

Місіс Деніка, дружина Дока Деніки, анітрохи не зраділа, що Док Деніка вмер, і розірвала мирну нічну тишу Стейтен-Айленда скорботним лементом, коли дізналася з телеграми від Воєнного Міністерства, що її чоловік загинув у бою. Сусідки кинулися її втішати, а їхні чоловіки приходили висловлювати співчуття і сподівались у глибині душі, що вона невдовзі переїде в іншу дільницю і звільнить їх від обов'язку постійно їй співчувати. Бідолашна жінка майже цілий тиждень нетямилася з горя. Потроху, героїчно, вона знайшла в собі сили подумати про майбутнє своє і своїх дітей, повне жахливих труднощів. А коли вже майже змирилася з горем, у двері, мов громом з ясного неба, закалатав поштар — з листом із-за моря, за підписом її чоловіка, який відчайдушно благав її не вірити жодним лихим чуткам. Місіс Деніка була приголомшена. Дату на листі розібрати не вдалося. Лист був написаний квапливо, тремтячою рукою, але вона впізнала стиль чоловіка, а також знайомий меланхолійно-жалісливий тон, хоча й печальніший, ніж звичайно. Місіс Деніка страшенно зраділа, розридалася і сто разів обцілувала пожмаканий, замусолений конверт зі штампом військової авіапошти. Вона настрочила чоловікові вдячного листа, вимагаючи деталей, і відправила телеграму в Воєнне Міністерство з повідомленням про помилку. Воєнне Міністерство ображено заявило у відповідь, що жодної помилки немає і що місіс Деніка, очевидно, стала жертвою якогось садиста-психопата з ескадрильї її чоловіка, що підробляє документи. Її лист до чоловіка повернувся нерозпечатаний зі штампом «Загинув у бою».

Місіс Деніка знову брутально овдовіла, але на цей раз горе їй полегшило повідомлення з Вашингтона, що вона є єдиною власницею військового страхового поліса на суму десять тисяч доларів, яку може одержати на вимогу. Усвідомлення, що їй з дітьми не загрожує нагальна голодна смерть, викликало на її обличчі відважну усмішку, і це стало поворотним моментом в її біді. Наступного ж дня Управління у справах ветеранів повідомило її листовно, що в зв'язку з кончиною чоловіка вона має право на довічну пенсію, а зараз їй належиться одноразова виплата на його похорон у розмірі двохсот п'ятдесяти доларів. Чек державного банку на двісті п'ятдесят доларів додавався. Поступово, невблаганноїї перспективи покращувались. На тому ж тижні надійшов лист з Управління соціального забезпечення, в якому повідомлялося, що, відповідно до закону 1935 року про страхування осіб похилого віку та їхніх утриманців, вона одержуватиме щомісячну допомогу на себе і на своїх неповнолітніх дітей, а також отримає одноразову виплату на похорон у розмірі двісті п'ятдесят доларів. З цими офіційними листами як доказом смерті чоловіка вона звернулась по виплату трьох страхових полісів Дока Деніки на суму в п'ятдесят тисяч доларів кожний; її клопотання задовольнили шанобливо і швидко. Кожний день приносив нові неочікувані дари. Ключем від банківської скриньки відкрився четвертий страховий поліс номінальною вартістю в п'ятдесят тисяч доларів, до вісімнадцяти тисяч готівкою, з яких ніхто не платив податку і платити не мусив. Братство, до якого належав її чоловік, надало їй ділянку на цвинтарі. Інше братство, членом якого він був, переказало на його поховання двісті п’ятдесят доларів. Окружна асоціація лікарів також виділила їй двісті п’ятдесят доларів на поховання.