Читать «Пастка-22» онлайн - страница 239
Джозеф Геллер
Смерть Малого Семпсона та Маквота так вразила полковника Каткарта, що він підняв норму бойових вильотів до шістдесяти п'яти.
Коли полковник Каткарт почув, що й Док Деніка загинув у Маквотовім літаку, він підвищив норму бойових вильотів до сімдесяти.
Першим в ескадрильї про смерть Дока Деніки довідався сержант Таузер, коли черговий контрольно-диспетчерського пункту повідомив йому, що Док Деніка значиться як пасажир у маршрутному листі, якого Маквот заповнив перед вильотом. Сержант Таузер змахнув сльозу і викреслив ім'я Дока Деніки зі списків особового складу ескадрильї. Губи йому все ще тремтіли, коли він підвівся й неохоче побрів ділитися поганою новиною з Ґасом і Весом, розважливо уникаючи розмов з самим Доком Денікою, коли минав його злиденну нагробну постать: той сумно сидів на своєму стільчику між канцелярією і санчастиною, гріючись у променях призахідного сонця. На серці сержантові Таузеру було тяжко: тепер він мав на руках двох небіжчиків — Мада з Йосаріанового намету, котрого там не було, і Дока Деніку — нового небіжчика в ескадрильї, котрий, безперечно, був і, за всіма ознаками, обіцяв сержантові Таузеру ще пекучішу адміністративну проблему.
Ґас і Вес вислухали сержанта Таузера з виразом стоїчного здивування і нікому ні словом не обмовилися про свою важку втрату, аж поки десь через годину до них не зайшов сам Док Деніка, щоби втретє за день поміряти температуру і тиск. Термометр показував температуру на півградуса нижчу від його звичайної пониженої норми. Док Деніка стривожився. Застиглі порожні погляди двох його підлеглих дратували його більше, ніж завжди.
— Чорт його бери, — стримано обурився він у незвичному напливі злості, — та що з вами таке? Куди це годиться, щоб чоловік постійно ходив з пониженою температурою і закладеним носом! — Док Деніка сумовито пирхнув і почвалав у другий кінець намету приймати аспірин і стрептоцид у таблетках та мастити собі горло аргіролом. Схиливши тендітне личко, як ластівка голівку, він ритмічно розтирав передпліччя. — Бачите, як мені холодно? Ви точно від мене нічого не приховуєте?
— Ви небіжчик, сер, — пояснив один із двох підлеглих.
Док Деніка рвучко підніс голову, вражений, підозріливий.
— Що-що?
— Ви небіжчик, сер, — повторив другий. — Мабуть, тому вам завжди холодно.
— Так є, сер. Мабуть, ви вже давно небіжчик, а ми й не помітили.
— Та що ви обоє мелете? — верескнув Док Деніка, ціпеніючи від повзучого передчуття якоїсь лютої, неминучої біди.
— Так є, сер, — сказав один з підлеглих. — За документами, ви вилетіли разом з Маквотом, щоб набрати льотних годин. З парашутом ви не вистрибнули — значить, розбилися.
— Цілком слушно, сер, — підтвердив другий. — Тіштеся, що у вас взагалі є температура.
