Читать «Пастка-22» онлайн - страница 223

У всіх принципових питаннях генерал П. П. Пекем, як він завжди відзначав, коли збирався привселюдно покритикувати роботу котрогось зі своїх близьких колег, був реалістом. Цей ставний, рожевощокий п’ятдесятирічний чоловік завжди тримався вільно і невимушено і носив однострої, шиті на замовлення. Він мав сиве волосся, трохи короткозорі очі й тонкі, випнуті, чуттєві губи. Це був вразливий, елегантний, витончений чоловік, який зауважував будь-чиї слабкості, крім своїх власних, і всіх, окрім себе, вважав дурнями. Генерал Пекем надзвичайно прискіпливо ставився до найдрібніших питань смаку і стилю. Він завжди все примножував. Заплановані події ніколи не були майбутніми, а завжди прийдешніми. То неправда, що він писав доповідні записки, в яких вихваляв себе і радив, щоб його повноваження розширили аж до керування всіма бойовими операціями: насправді, він писав меморандуми. А меморандуми інших вищих офіцерів завжди були пишномовними, чванливими і двозначними. Чужі помилки неодмінно були плачевними. Розпорядження його були беззастережними, і покладався він не на достовірні дані, а на дані з достовірних джерел. Генерал Пекем нерідко перебував під тиском обставин, обов’язки були йому доручені, і діяв він часто вельми неохоче. Він ніколи не забував, що біле і чорне — це не кольори, і ніколи не казав вербальний, коли мав на увазі усний. Генерал Пекем жваво цитував Платона, Ніцше, Монтеня, Теодора Рузвельта, маркіза де Сада та Воррена Ґ. Гардінга. Новий слухач, як-от полковник Шайскопф, був для нього справжнім дарунком долі, піднесеною нагодою навстіж відкрити скарбницю своєї сліпучої ерудиції з її каламбурами, дотепами, наклепами, сентенціями, анекдотами, приказками, епіграмами, афоризмами, побрехеньками та іншими крилатими висловами. Люб’язно всміхаючись, він почав вводити полковника Шайскопфа в курс нових для нього справ.

— Єдина моя вада полягає в тому, — з натренованою добродушністю зауважив він, спостерігаючи за реакцією слухача, — що я не маю вад.

Полковник Шайскопф не засміявся, і це спантеличило генерала Пекема. Важкі сумніви збили його запал. Він щойно почав з одного зі своїх найпевніших парадоксів, і його неабияк стривожило, що навіть найслабший зблиск визнання не майнув на цьому непроникному обличчі, яке своїм відтінком і фактурою раптом нагадало йому новеньку гумку-стирачку. Можливо, полковник Шайскопф утомився, милосердно втішав себе генерал Пекем; полковник Шайскопф прибув здалеку, і тут усе для нього незвичне. Ставлення генерала Пекема до всіх своїх підлеглих, як офіцерів, так і рядових, відзначалось духом толерантності та поблажливості. Він часто повторював, що коли люди, з якими він працює, ітимуть йому назустріч, то він побіжить їм назустріч, у результаті чого, з проникливою усмішкою додавав він, вони взагалі ніколи не зустрінуться в поглядах. Генерал Пекем вважав себе естетом та інтелектуалом. Коли люди з ним не погоджувалися, він закликав їх бути розважливими.