Читать «Пастка-22» онлайн - страница 214

— Гаразд, — сказав Йосаріан. — Давай уб’ємо полковника Каткарта. Зробімо це разом.

Добз зіскочив зі своєї койки з нажаханим виглядом.

— Тсс! — загарчав він. — Уб’ємо полковника Каткарта? Що ти мелеш?

— Тихіше, дідько, — огризнувся Йосаріан. — Цілий острів чує. У тебе ще є той пістолет?

— Ти збожеволів чи що? — скрикнув Добз. — Навіщо мені вбивати полковника Каткарта?

— Навіщо? — Йосаріан вирячився на Добза з похмурою недовірою. — Навіщо? Це ж була твоя ідея. Хіба ти не приходив до шпиталю і не просив, щоб я це зробив?

Добз поволі усміхнувся.

— Але тоді в мене було всього п’ятдесят вісім бойових вильотів, — пояснив він, з насолодою пихкаючи сигарою. — А зараз я вже спакувався і чекаю відправлення додому. Я відлітав шістдесят завдань.

— Ну то й що? — відказав Йосаріан. — Він лише знову підніме норму.

— Може, на цей раз не підніме.

— Він завжди її піднімає. Що це в біса з тобою, Добзе? Запитай-но в Голодного Джо, скільки разів він уже пакував свої манатки.

— А я хочу почекати і подивитися, як воно буде, — вперто стояв на своєму Добз. — Я ж не псих, щоб влазити в щось подібне тепер, коли вже своє відлітав. — Він струсив попіл із сигари. — Ні, моя тобі порада: відлітай свої шістдесят завдань, а там буде видно.

Йосаріан притлумив раптове бажання плюнути йому в очі.

— Я можу не дожити до шістдесяти, — простогнав він млявим, безрадісним голосом. — Ходять чутки, що він знову зголосився відіслати нас на бомбардування Болоньї.

— Це лише чутки, — пихато проголосив Добз. — Я б не радив тобі вірити всім чуткам.

— Може, досить давати мені поради?

— А чому б тобі не поговорити з Орром? — порадив Добз. — Орра знову збили над морем під час повторного бомбардування Авіньйона минулого тижня. Може, він уже в такому відчаї, що погодиться вбити полковника Каткарта.

— Орру бракує мізків, щоб впасти у відчай.

Коли Йосаріан лежав у шпиталі, Орра знову підбили над морем, і він посадив свого покаліченого літака на прозоро-блакитні хвилі поблизу Марселя так ніжно й бережно, з такою бездоганною майстерністю, що ніхто з шести членів екіпажу навіть не забився. Аварійні люки в передній і задній секціях відчинилися, поки довкола літака все ще пінилася зеленувато-біла вода, і люди чимшвидше вибрались назовні в м'яких оранжевих рятувальних жилетах, які не надулись і дурно теліпалися в них на плечах. Рятувальні жилети не надулись тому, що Майло повитягав з надувних камер спаровані балончики з двоокисом вуглецю, необхідні для приготування полуничного та ананасового морозива з газованою водою, яке він подавав у офіцерських їдальнях, а натомість прикріпив віддруковані на мімеографі записки: «Що добре для синдикату «М і М» — те добре для країни». Орр останнім вискочив з тонучого літака.

— Бачили б ви його! — розповідав Йосаріанові, заходячись від реготу, сержант Найт. — Ото була комедія — ви зроду такого не бачили. Жоден з рятувальних жилетів не надувся, бо Майло покрав вуглекислий газ для того морозива з шипучкою, яке він подає вам, вилупкам, в офіцерській їдальні. Та виявилося, що не все так страшно. Лиш один з нас не вмів плавати, і ми посадили його на аварійний пліт, якого Орр підтягнув за шнурок до фюзеляжу, поки ще ми всі стояли на літаку. Цей куцоногий пришелепок знається на таких справах. А другий пліт відірвало й віднесло, так що ми всі шестеро вмостилися на одному, ми так тісно попритулялись один до одного ліктями і ногами, що не могли ворухнутися, аби не зіштовхнути когось у воду. Ми відпливли, і секунди через три літак затонув, і от ми в морі самі-самісінькі, і відразу взялися відкручувати ковпачки на рятувальних жилетах, щоб подивитися, що там зіпсувалось, і побачили ті кляті записочки від Майла, в яких він каже, що все те, що добре для нього, добре і для кожного з нас. Який виродок! О боже, як ми його кляли, усі, крім того вашого дружка, Орра, який лиш хихикав собі, так ніби справді думав, що все те, що добре для Майла, може бути добре для всіх нас.