Читать «Пастка-22» онлайн - страница 206
Джозеф Геллер
— Я не хапав сестри Дакет за груди, — відказав Йосаріан.
— Це я схопив її за груди, — сказав Данбар.
— Ви що, обидва подуріли? — пронизливо крикнув зблідлий лікар, задкуючи до дверей.
— Так, він справді псих, лікарю, — запевнив його Данбар. — Щоночі йому сниться, ніби він тримає в руках живу рибу.
Полковник застиг на місці, елегантно скривившись від здивування й відрази, і в палаті запала тиша.
— Що йому сниться? — перепитав він.
— Йому сниться, ніби він тримає в руках живу рибу.
— Яку рибу? — суворо спитав лікар Йосаріана.
— Не знаю, — відповів Йосаріан. — Я не розрізняю риб.
— В якій руці ви її тримаєте?
— Це залежить, — відповів Йосаріан.
— Це залежить від риби, — додав Данбар послужливо.
Полковник обернувся й підозріливо вирячився на Данбара.
— Справді? А звідки ви стільки про це знаєте?
— Бо я з’являюся в тих снах, — відповів Данбар без тіні посмішки.
Полковник розгублено почервонів. Він втупився в обох приятелів з холодною, затятою образою.
— Встаньте з підлоги й лягайте в ліжко, — наказав він Данбарові крізь стиснуті губи. — І щоб я більше не чув про цей сон від жодного з вас. У мене в штаті є спеціаліст, який вислуховує отакі бридкі нісенітниці, як ваша.
— А чому, на вашу думку, — вкрадливо посміхаючись, обережно спитав майор Сандерсон, коренастий штатний психіатр, до якого полковник скерував Йосаріана, — полковник Ферредж вважає ваш сон бридким?
Йосаріан чемно відповів:
— Мабуть, є щось бридке або в моєму сні, або в полковникові Ферреджі.
— Прекрасно сказано, — похвалив майор Сандерсон у скрипучих солдатських черевиках і з чорною, як сажа, щіткою волосся на голові. — Не знаю чому, — звірився він, — але полковник Ферредж завжди нагадує мені морську чайку. Розумієте, він не дуже вірить у психіатрію.
— А ви не любите морських чайок? — спитав Йосаріан.
— Ні, не дуже, — зізнався майор Сандерсон, різко, нервово засміявшись, і заходився любовно погладжувати своє відвисле подвійне підборіддя, немовби там була довга борідка. — Як на мене, ваш сон чудовий, і я сподіваюсь, він буде часто повторюватися і ми зможемо й далі його обговорювати. Хочете сигарету? — він усміхнувся, коли Йосаріан відмовився. — А чому, на вашу думку, — багатозначно запитав він, — у вас така гостра відраза до сигарети з моїх рук?
— Секунду тому я докурив сигарету. Вона досі тліє у вашій попільничці.
Майор Сандерсон хихикнув.
— Дуже оригінальне пояснення. Але я сподіваюся, ми незабаром знайдемо істинну причину. — Він зав'язав на подвійний бантик шнурок черевика, а тоді взяв зі столу й поклав собі на коліна жовтий блокнот у лінійку. — Ця риба, яку ви бачите вві сні. Поговорімо про неї. Риба завжди та сама, так?
— Не знаю, — відповів Йосаріан. — Я не розрізняю риб.
— Що нагадує вам ця риба?
— Іншу рибу.
— А що нагадує вам та інша риба?
— Іншу рибу.
Майор Сандерсон розчаровано відхилився на спинку крісла.
— Ви любите рибу?
— Не особливо.
— Тоді чому, на вашу думку, у вас така нездорова відраза до риби? — спитав майор Сандерсон переможним тоном.