Читать «Пастка-22» онлайн - страница 205
Джозеф Геллер
— Що тут діється?
— Він не хоче лягати, — заповзятливо відзвітувала сестра Крамер ображеним тоном. — Сью Енн, він сказав мені щось вкрай жахливе. О, я навіть не можу цього повторити.
— Вона обізвала мене інструментом, — промимрив Йосаріан.
Сестра Дакет не мала до нього ні краплі співчуття.
— Ви ляжете до ліжка, — сказала вона, — чи мені взяти вас за вухо й самій покласти?
— Візьміть за вухо і покладіть, — зухвало відказав Йосаріан.
Сестра Дакет узяла його за вухо і повела до ліжка.
Сестра Сью Енн Дакет була висока, сухорлява, зріла, струнка жінка, з випуклим, округлим задком, невеличкими груденятами і вугластим, аскетичним обличчям, типовим для жінок з Нової Англії, яке можна було б назвати дуже милим і дуже негарним. Шкіра в неї була блідо-рожева, очі маленькі, ніс та підборіддя тонкі та гострі. Здібна, жвава, сувора і розумна, вона не боялася відповідальності й не губилася в жодній ситуації. Це була повністю сформована, впевнена особистість, яка не потребувала нічиєї допомоги. Йосаріанові стало її жаль, і він вирішив їй допомогти.
Наступного ранку, коли вона схилилась над ліжком, щоб розгладити простирадла у нього в ногах, він нишком просунув руку поміж її колін, а тоді рвучко підняв вгору під спідницею. Сестра Дакет вереснула і підскочила мало не до стелі, але виявилося, що занизько, і секунд п’ятнадцять вона звивалася, скакала й шарпалася вперед-назад на своїй божественній осі, аж поки нарешті вивільнилась і з посірілим, тремтячим обличчям нестямно кинулась у прохід між ліжками. Вона відскочила надто далеко, і Данбар, який від самого початку спостерігав за сценою, без попередження зірвався з ліжка і ззаду вхопив її обома руками за груди. Сестра Дакет ще раз вереснула і, вивернувшись, відстрибнула подалі від Данбара, але тепер Йосаріан зумів підскочити і зловити її. Сестра Дакет знову відстрибнула до проходу, мов м'ячик для пінг-понгу, тільки що з ногами. Данбар пильно чатував на неї, готовий накинутись, мов яструб, але вона вчасно згадала про нього і відскочила вбік. Данбар промахнувся і, перелетівши повз неї через ліжко, з важким, голосним тріском приземлився на підлозі й знепритомнів.
Він очуняв на підлозі з розквашеним носом і тим самісіньким нестерпним головним болем, який він досі симулював. У палаті стояв страшний галас. Сестра Дакет заливалась слізьми, а Йосаріан, примостившись поруч із нею на краєчку ліжка, винувато її втішав. Розгніваний полковник, начальник шпиталю, волав на Йосаріана, що не дозволить своїм пацієнтам чіплятися з непристойними вільностями до своїх медсестер.
— Чого ви до нього причепились? — жалісливо спитав Данбар з підлоги, кривлячись від болю в скронях, що пульсував від звуків його власного голосу. — Він нічого такого не зробив.
— Я про вас кажу! — гаркнув на весь голос худий, статечний полковник. — І вас покарають за скоєне.
— Чого ви до нього причепились? — вигукнув Йосаріан. — Він лише гепнувся головою об підлогу.
— І про вас також кажу! — заявив полковник, люто обертаючись до Йосаріана. — Ви ще пошкодуєте, що хапали сестру Дакет за груди.
