Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 17

— Це що, відомості з комп'ютера?

— Ні, це довідка співробітника американського посольства, ми з цим чоловіком часом консультуємось у таких питаннях… Сподіваюсь, пане Гундлах, що я певною мірою вам допоміг. Мені здається, вам не залишається нічого кращого, як співробітничати з ВВВ. Бажаю успіхів!

Сідаючи в машину, Гундлах сказав:

— До готелю.

Автомобіль повільно котився згори.

— Бачите оту дівчину на розі, перед кафетерієм? — запитав Гертель. — Раніше вони збиралися в центрі, а тепер підходять аж до посольства… — В голосі його вчувалися нотки вдоволення; як і багатьом чоловікам, Гертелеві подобалося дивитись на таких жінок. — Представниць касти середньої ціпи розпізнають за сумочками; типовими вважаються сумочки з лакованої шкіри. Коли дівчина заходить до свого постійного ресторану, бармен забирає від неї сумочку, а коли виходить з клієнтом, дівчина повинна відкупити сумочку за двадцять колонів, це приблизно сімнадцять марок. Отже, ресторани мають на цьому чималий зиск, і, незважаючи на все, «бізнес» існує й далі.

«Каміно Реаль» стояв у величавій самозакоханості старовинного іспанського стилю серед цілого ряду готелів, таких, як «Хілтон» і «Ріо-Гранде», ніби скопійованих один з одного.

— Пообідаймо разом, — запропонував Гундлах; йому хотілось розпитати в Гертеля про події на берегах Лемпи та в інших районах країни. Але в того, напевне, були якісь інші плани, чи, може, він не хотів викликати невдоволення Зайтца, який понад усе цінував васальну відданість свого підлеглого.

Піднявшись до себе в номер, Гундлах став під душ. Щоб прийти в форму перед другим раундом, він мусив трохи перепочити й добре попоїсти. Номер вражав помпезністю; масивні меблі з кедрового дерева чудово гармоніювали з облицьованими стінами і, здавалося, пахли ніжніше від квітів у вазонах. Тут, певне, саме чекали приходу високого начальства. На догоду вередливим янкі — найчастішим тутешнім клієнтам, кахлі аж ряхтіли бірюзою, величезний рушник, мило та зубна щіточка були запаковані в целофановому пакеті.

Внизу, в ресторані, Гундлах замовив перед супом склянку сухого мартіні. Чекаючи потім на смажену баранину, він перезирнувся з високою чорнявою дамою, яка з соломинкою в зубах сиділа за два столи від нього, напівзакрита квітчастою перегородкою. — Він відчував, як тілом приємно розходиться алкоголь. Настрій, трохи зіпсований розмовою з Вальманом, поступово піднімався. До смаженого м'яса з молодою картоплею та зеленими бобами він замовив півпляшки рожевого шампанського; за це йому ніхто не зважився б дорікнути після всього, що він пережив після Франкфурта… Даму затулив кельнер. Широким жестом подаючи зеленкувате фісташкове морозиво, він намагався показати все своє мистецтво й таким чином підняти собі ціну, а заодно й суму чайових. Поверх усього він приправив морозиво свіжими полуницями, привезеними літаком з Каліфорнії; ці екзотичні ягоди він спритно обрізував срібними щипчиками, опускав кожну окремо в крижану воду, щоб потім змочити тонким шаром вершків. Коли кельнер відійшов і Гундлах знову глянув на те місце, де сиділа дама, там уже нікого не було. Замість кави Гундлах випив чарку віскі, підписав рахунок і зібрався зателефонувати Гертелеві.