Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 15

— Після обіду ми повернемося до нашої розмови, — сказав він, а вже біля дверей почув слова Хілларі:

— Може, прислати людину для вашої особистої охорони? Пана Зайтца ми також охороняємо.

— Ні, щиро вам дякую.

— Як хочете, сер.

— Адже викрадачі не зважаться двічі доїти одну й ту саму корову.

— На вашу думку, супротивник не дуже численний і діє згуртовано?

— А хіба ліві сили діють не досить раціонально? — перепитав Гундлах.

— За машиною, яка везла вас із аеропорту, їхав жовтий «датсун». Хочу відразу внести ясність: то було не наше авто… Ніхто не думає про небезпеку, аж поки вдарить грім, але тоді вже пізно.

Йдучи сходи ми вниз, Гундлах подумав, що ті слова Хілларі нагадують приховану погрозу. Проте, коли він знову сидів у автомашині, то намагався переконати себе, що це в нього від гризот сумління — адже він поводився з ними досить різко. Ні, чесний початок — завжди добра прикмета. Всілякі жорстокі непорозуміння треба владнати насамперед, як казан Макіавеллі. Та горила поводиться досить нахабно, набиває собі ціну, а пропозиція надати охоронця — то вже справжнє знущання.

— До готелю? — запитав Гертель.

— Спочатку в посольство. І будь ласка, надалі не розповідайте нікому, якщо вам здаватиметься, що за вами назирці хтось їде. Це викликає всілякі непорозуміння… А як шеф транспортного відділу, ви взагалі не зобов'язані супроводжувати мене особисто.

— Відділ розвалиться й без мене.

— Дайте мені машину, план міста — і все буде гаразд.

— Пане доктор, ми добре знаємо свої обов'язки.

Гундлах засміявся, йому сподобався тон розмови, їздити самому, без начальства, звичайно, зручніше. Тут є свої переваги, бо під час закордонних відряджень їхні співробітники не завжди дотримувались субординації і опікали один одного незалежно від посади, яку вони займали по службі.

5

На посольство Гундлах не покладав особливих надій. Воно містилося трохи вище на Ескалоні, де починалась вулиця Поніенте. Обабіч парадного входу росли великі декоративні кущі з яскравими квітками, кущі навіть заважали ходити, та й персонал посольства зараз був невеликий. Через хитку політичну ситуацію в країні посол Нойкірх разом зі своїм штабом був тимчасово відкликаний. За відомостями Вінтера, в керівних колах Федеративної Республіки Німеччини точилася дискусія щодо Сальвадору, і там досить скептично дивились на тутешній наскрізь прогнилий режим. Міністр економічного співробітництва заморозив допомогу, виділену для розвитку країни на суму двадцять мільйонів, в той час як міністр закордонних справ за порадою США гальмував розрив стосунків із Сальвадором. Внаслідок цього зійшлись на середньому: дипломатичну діяльність у цій країні зведено майже нанівець, хоч до цілковитого розриву й не дійшло: обов'язки посла ФРН виконував тепер генеральний консул та повірений у справах ФРН.

Гундлаха прийняв радник посольства Вальман, дебелий русявий чоловік з голубими очима. Його обличчя і тіло, здавалося, мають схильність розпливатись. Незважаючи на люб'язність, він видався дуже несимпатичним, навіть бридким. В його відсутності співробітники називали його то Ляльмаиом, то Швальманом.