Читать «Охоронець» онлайн - страница 82

— Ну, а як інакше? Що в тому дивного?

— А те, — крізь зуби Кнут, — що його солодке і наше гірке він ділити не хоче. Це в наших землях він ховався, як з Новгорода втік та військо збирав. З нами на Русь повертався та утверджувався. А як зійшов на Київський стіл, — ми йому зайві стали. Довелося базилевсової служби шукати.

— Всіх найманців нагнав? — спитав Іван-Вишата.

— Хто хотів лишитися — лишився.

— Багато?

Варяг задумався:

— Десь половина. Старий Ерік одразу додому пішов, частина його полку залишилася на Русі, зате дехто з Асмудових повернувся на Північ.

— А Асмуд? — згадав приятеля русич.

— А що йому? Нащо повертатися? Він людина багата, з київськими боярами породичався. Дім, сім’я. Вдома все по-київському, вашою мовою говорить, по-вашому вбирається. Норманського в нього — тільки сокира.

— Пиячить? — усміхнувся воєвода.

— Майже ні. Хіба що інколи ковша-другого перехилять з воєводою Туром.

— І його ти знаєш? — ледве стримався, щоб не крикнути, Вишата. Варяг нічого не помітив:

— Він справжній воїн. Такий, як ти.

А незабаром почалося: раптом прийшов з Руси полк на чолі з Лавром і зібране Візантією велике військо кинулося на Варду. Лавр і Вишата бачилися майже щодня на військових радах, не приховували, що знайомі, але не мали нагоди поговорити: весь час траплялися сутички з військом бунтівників, супротивники маневрували, вишукуючи вигідних рубежів та слабких місць одне в одного.

Потім була битва при Хрисополі — Варда відступив з великими втратами, але півроку ще опирався (і досить вміло та винахідливо), але, змушений до битви під Авідасом, був розгромлений. Базилевс Василь міг, здавалося, зітхнути спокійно. Русичі ходили героями — і справедливо.

А тут — чутки, раптові, як Перунові блискавки: Володимир! Оточив! Херсонес! І одразу до всіх русичів — підозра, недовіра. Вчорашні союзники сьогодні — вороги.

Лавр потроїв дозори, а вранці ромеї, що прийшли роззброїти його полк, знайшли лише тепленький попіл на місцях багать у покинутому таборі.

І шкода Василеві віддавати сестру за Володимира, та військо, старанно проріджене Фокою, не здатне добре битись.

Вичікував базилевс — що буде? І дочекався: прилетів гонець від Анастаса; місто здали. А за кілька днів по тому прибули посли, пихаті та зухвалі:

— Каган Русі Володимир наказав нам передати: або базилевс негайно виконає все, що обіцяв, або Корсунь буде спалено, а військо вирушить на Царград.

Що тут поробиш? І Василь наказав:

— Анно, збирайся!

Не хотіла сестра, бо не про далекий Київ-Самбатос мріяла, але… А базилевс своє щось надумав:

— Покличте до мене того русича, стратега найманців!

— Івана? — підказав Петро.

— Івана.

… Незабаром наречена прибула до Корсуня. Майже вся її чимала охорона складалася з русичів, що були на ромейській службі, а головним у тій охороні був… ну, зрозуміло, Вишата.

Глава 28. Все по-новому

Свічки горять, спливає під баню ароматний дим, співає хор, блищать золотом священикові шати. Стоїть наречена, гарна зневажливою якоюсь красою, рота кривить, на нареченого скоса поглядає. А тому хоч би що; дивиться спокійно, впевнено, усмішка переможна: все по-моєму вийшло!