Читать «Охоронець» онлайн - страница 90

— А чия це садиба?

— Панів Донець-Захаржевських. Старовинний шляхетний рід. Козацька старшина з давнім родоводом.

— Он воно що? — зацікавився полковник.

— Є в них родинна легенда, начебто ще за часів князя Володимира оселився у нашому краї боярин, якого вигнали з Києва за якісь провини… А сина його звали — боярин Тверд. Від нього і вели всі Донець-Захаржевські свій родовід.

— Цікаво-цікаво…

Коли батюшка пішов, полковник гукнув денщика і наказав розшукати Кравцова.

— Олексію Миколайовичу, — сказав він поручикові, — я тут дещо знайшов, — показав на дошки. — Старих господарів, скоріше за все, нема серед живих, інакше не покинули б цього, а новим, — глянув у бік вікна, за яким виднілося село, — потреби в цьому нема. Прошу вас простежити особисто, щоб ретельно впакували: заберемо знахідку с собою.

Кравцов хотів було йти, але полковник знову звернувся до нього:

— Остогидло це все до нестями, як ви думаєте, довго все ще тягтиметься?

— Вже недовго, — одразу відповів поручик.

— І що потім?

— Пробиратимуся до Берліна…

— Якщо ви не проти, супутник у вас, — полковник поклав долоню правої руки собі на груди, — вже є.

— Двоє супутників, — спокійно уточнив Кравцов. — Ще Кирюшин.