Читать «Охоронець» онлайн - страница 80

А ті шестеро — як залізні, не вимагають перепочинку, все, що тільки не знадобиться, роблять швидко і вправно. Без них впоратися з полком було б значно важче. Одного разу Вишата почув, як вони говорили між собою:

— Цей Вишата, як Лавр і Тур, — справжній воєвода.

— То правда, а, бач, служить іноземцям на чужині…

Приїхавши до табору найманців, архипедарх Петро вразився: навкруги чисто, охайні воїни пильно несуть службу.

— Коли ти встиг їх навчити, ти тут лише місяць?

— Нащо їх вчити? Вони всі давно все вміють, лише трохи були розпустилися останнім часом від нудьги.

Ромей пригадав страшну війну проти Святослава і дещо почав розуміти.

Глава 27. Каган — наречений

— Не подобається мені — «князь» — сказав дядькові Володимир. — Що ж це виходить: і в Києві — князь, і в Полоцьку — князь, і в Чорнігові, і в Овручі. Я найстарший серед усіх князів на Русі. Я не просто князь, я — володар всієї держави!

— То назвися базилевсом, — запропонував Добриня. — Як володар ромеїв.

— Я ж не ромей! Пам’ятаєш, як звертався до мене варяг Олаф: «величність».

«Не допомогло це варягам, — подумав посадник. — Бо як ствердився ти, небоже, у Києві, довелося їм іншої служби шукати, деяким — в того таки базилевса». Та вголос сказав:

— Ну то візьми собі назву правителя хозарів — каган.

— Це те, що треба, — зрадів Володимир.

— Давав князь Святослав прочуханки і каганові, і базилевсу.

— Ти не розумієш: одне — Київський князь, зовсім інше — Каган Русі! Можна розмовляти як рівний з будь-яким правителем, — пояснив Володимир. — Щоправда, звертаються ще до мене деякі — «великий князь»… Теж непогано, але ж каган — це правитель Сходу.

Вони сиділи у залі найліпшого палацу у Херсонесі, що впав під ноги Володимирові трудами чорноризця Анастаса без зайвих втрат, але довелося пообіцяти не допустити пограбувань і твердо тримати слово. Князь простяг руку до срібного блюда, повного різних ласощів, ліниво взяв перстами кілька родзинок і вкинув до рота:

— А правитель Сходу може одружитись із сестрою правителя Заходу. Або Півдня.

— У тебе і так тих дружин…

— Люблю я це, — розквітнув Володимир. — Та тут інше: взявши за себе ромейську царівну, я зможу мати з Царградом міцний мир.

— А не забагато їм буде за одну дівку? — трохи роздратовано запитав дядько.

— Так, — згодився князь, — хочуть вони чимало: і Лаврів полк, і щоб я охрестився.

— А царівна Анна не їде! І нащо воно тобі, те хрещення?

Володимир подумав і спокійно почав:

— Руська віра на людей вплив втрачає, та й ніколи вона княжу владу не підтримувала. Ніхто з пращурів моїх від волхвів справжньої підтримки не мав! Ні, навпаки, вони ще й за вплив на Русь змагалися! І все своє жують: давнина, давнина! У давнину те, се, князя народ обирав! Нащо мені така давнина? А нова церква буде стверджуватись і князя утверджувати. Он Мешко ляхів ще коли охрестив!