Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 99

Її переповнювала заздрість: як же давно вона сама не відчувала чогось подібного.

V

Усього за п’ять тисяч слів і три розділи другий новий роман раптово скінчився, бо Мерсер утомилася від своїх персонажів, а сюжет їй набрид. Пригнічена й навіть трохи зла на себе й на цю писанину, вона надягла найвідвертіше бікіні зі своєї зростаючої колекції та вирушила на пляж. Була лише десята ранку, але Мерсер із досвіду знала, що полуденного сонця краще уникати. З дванадцятої до п’ятої було просто нестерпно спекотно, навіть у воді. Мерсер уже встигла непогано засмагнути й тепер турбувалася радше про те, щоб не перестаратися із засмагою. Близько десятої вона зауважила, що пляжем пробігається високий незнайомець приблизно одного з нею віку. Він біг босоніж крайкою води, і його високе й худорляве тіло блищало від поту. Вочевидь, він був спортсменом: виразний прес, ідеальні біцепси й литки не лишали щодо цього сумнівів. Біг він легко й граційно і, як упевнила себе Мерсер, трошечки уповільнювався, коли вона опинялася в його полі зору. Минулого тижня вони принаймні двічі зустрілися поглядами, і Мерсер була переконана, що настав час для знайомства.

Поставивши свою парасольку й складаний стілець, вона намастилася сонцезахисним кремом, раз у раз позираючи на південь: бігун завжди з’являвся з південного боку, де розташовувалися Ritz і дорогі багатоквартирники. Постеливши свій пляжний рушник, Мерсер розтяглася на сонці, наділа сонячні окуляри й солом’яний капелюх і стала чекати. Як і завжди в будні, пляж був практично безлюдний. Її план полягав у тому, щоб, побачивши незнайомця здалека, невимушено попрямувати до води й дійти до крайки саме тоді, коли він там пробігатиме. Вона привітається нейтральним «Доброго ранку», як міг би зробити й будь-хто інший із постійних відвідувачів цього найдоброзичливішого пляжу. Мерсер чекала, спершись на лікті й намагаючись не думати про себе як про чергову горе-письменницю. П’ять тисяч слів, які вона щойно видалила, були найгіршим, що коли-небудь виходило з-під її пера.

Він жив тут уже щонайменше десять днів, а це було забагато для перебування в готелі: можливо, він зняв на місяць якусь квартиру.

Мерсер гадки не мала, про що їй далі писати.

Він завше був один, але звіддаля їй не було видно, чи має він обручку.

За п’ять років її персонажі так і не стали живими, стиль був таким само незграбним, а всі ідеї — такими дурними, що вона сама їх відкидала. Мерсер дедалі більше утверджувалася в думці, що вже ніколи не закінчить жодного роману.

Задзвонив її мобільник, і, натиснувши кнопку прийому, вона почула голос Брюса:

— Сподіваюсь, не відриваю генійку від роботи?

— Зовсім ні, — запевнила Мерсер, подумавши, що насправді лежить на пляжі практично гола, збираючись спокусити незнайомця.— Я саме взяла перерву.

— Гаразд. Послухайте, у нас сьогодні автограф-сесія, і я трохи тривожуся, чи достатньо прийде людей. Письменник невідомий, і це його перший роман, до того ж не дуже хороший.

«Як він виглядає? Скільки йому років? Натурал чи гей?» — ураз подумала Мерсер, але натомість спитала: