Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 101

Джон Гришэм

Мерсер зізналася собі, що відчуває заздрість. Якби вона дописала свою кляту книгу, то теж могла би влаштувати турне й привабити нових шанувальників. Але потім вона подумала про своє минуле турне й згадала, яким коротким воно виявилося. Це змушувало її віддати належне таким магазинам, як «Бей-Букс», і таким людям, як Брюс Кейбл, які не шкодували сил, щоб підтримувати цікавість відвідувачів.

Брюс вийшов на подіум, привітав присутніх і радо, не скуплялись на епітети, відрекомендував їм Ренді Залінскі. Роки, які той провів у «розвідувальних колах», дали йому рідкісні знання про незримі небезпеки, що чатують за кожним рогом. І так далі, і таке інше.

Залінскі був схожий радше на шпигуна, ніж на письменника. Замість звичних вицвілих джинсів і м’ятої куртки на ньому був дорогий темний костюм і біла сорочка без краватки. Красиве засмагле обличчя — поголене ідеально гладко. Обручки не було. Він говорив експромтом півгодини, розповідаючи страхітливі історії про майбутні кібервійни і про те, як США здає позиції в протистоянні зі своїми противниками — росіянами і китайцями. Мерсер уже підозрювала, що ці ж історії їй доведеться слухати за вечерею.

Вочевидь, Залінскі був у турне наодинці, і Мерсер, замислившись, вирішила, що хлопець має певний потенціал — шкода, що він зупинився в місті всього на одну ніч. Вона згадала чутки про те, що Брюс буцімто полював на молоденьких письменниць, а Ноель — на письменників. «Письменницька кімната» у їхній вежі нібито використовувалася для нічних забав. Після знайомства з цією парою Мерсер у це якось не вірилося.

Коли Залінскі закінчив говорити, публіка поаплодувала, а тоді вишикувалася в чергу перед столом, де лежали стоси примірників його книжки. Мерсер не хотіла її купувати й не збиралася читати, але вибору не лишалося. Вона згадала, якою тортурою було сидіти одній за столом, відчайдушно сподіваючись, що хтось придбає її книгу. До того ж вона мала провести наступні три години в товаристві цього автора. Отже, Мерсер почувалася зобов’язаною купити книгу, тому терпляче стояла в черзі. Майра помітила її та завела бесіду. Коли дійшла їхня черга, вони відрекомендувались автору й спостерігали, як той шкрябає свої автографи на їхніх примірниках.

Коли вони спускалися сходами, Майра трохи заголосно пробурмотіла:

— Тридцять баксів псу під хвіст. Я її навіть і не розгорну.

Мерсер хихикнула:

— Я теж, зате наш книготорговець задоволений.

Унизу Брюс шепнув їм:

— Ноель удома — можете одразу йти туди. Гаразд?

Мерсер, Майра й Лі покинули магазин і пройшли чотири квартали до особняка.

— Ви вже бували тут?— запитала Майра.

— Ні, але читала книгу про будинок.

— Там є на що подивитися, а до того ж Ноель — просто ідеальна господиня.

VII

Будинок дуже нагадував Ноелін магазин, адже був повний сільських меблів і пишно прикрашений. Провівши для Мерсер невеличку екскурсію першим поверхом, Ноель побігла на кухню перевірити щось у духовці. Майра, Лі та Мерсер вирушили з напоями на задню веранду, де хиткий вентилятор давав хоч якусь прохолоду. Вечір видався душний, і Ноель попередила, що вечерятимуть вони всередині будинку.