Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 95

За кілька місяців, коли проект завершиться — чи то успіхом, чи то провалом,— ці чудові предмети старовини мали поступово повернутися на ринок.

IV

Надвечір Мерсер вирушила на пляж, де повернула на південь і пішла вздовж краю води. Їй зустрілися Нельсони, що жили за три будинки від її котеджу, і вона трохи побалакала з ними, поки їхня дворняжка обнюхувала її щиколотки. Нельсонам було по сімдесят із чимось років, і вони прогулювалися пляжем, тримаючись за руки, їхня дружність межувала з нездоровою цікавістю, і вони вже встигли витягти з Мерсер, навіщо та приїхала на острів (звісно, за офіційною версією).

— Вдалої вам праці, — сказав пан Нельсон, коли вони прощались.

За кілька хвилин їй трапилася пані Олдерман, що жила за сім будинків на північ. Вона вигулювала пуделів-двійнят і, здається, страждала від самотності й постійно шукала можливості з кимось поспілкуватися. Мерсер такої можливості не шукала, але й нічого не мала проти своїх сусідів.

Біля пірсу вона відійшла від води й попрямувала дерев’яним настилом. Елейн знову приїхала в місто й побажала зустрітися. Вона чекала на невеличкому дворику будинку-триплекса, який орендувала для операції. Мерсер уже раз у ньому була, але нікого, крім Елейн, там не побачила. Вона не знала, чи ще хтось брав участь у спостереженні й чи стежить хтось за нею. На питання про це Елейн відповідала ухильно.

Коли вони пройшли на кухню, Елейн запитала:

— Хочете що-небудь випити?

— Дякую, мені краще води.

— Ви вже вечеряли?

— Ні.

— Що ж, можемо замовити піцу, суші або китайську їжу з доставкою. Обирайте.

— Я не голодна, правда.

— Я теж. Давайте тут сядемо, — запропонувала Елейн, указуючи на маленький столик для сніданку, який стояв між кухнею й кімнаткою. Відкривши холодильник, вона дістала дві пляшки води. Мерсер сіла й озирнулася довкола.

— Ви тут зупинилися?— запитала вона.

— Так, на дві ночі, — відповіла Елейн, сідаючи навпроти.

— Наодинці?

— Так. Зараз на острові більше нікого нема. Ми приїжджаємо час від часу, але не постійно тут перебуваємо.

Мерсер хотіла запитати, хто такі «ми», але втрималася.

— Отже, ви відвідали магазин Ноель,— сказала Елейн, і Мерсер кивнула.

У своєму щоденному звіті електронною поштою вона навмисно не вдавалася в подробиці.

— Розказуйте. Що там усередині?

Мерсер, не скуплячись на деталі, описала їй усі зали на обох поверхах, де було виставлено товари на продаж. Елейн слухала уважно, але нічого не записувала. Було видно, що вона вже й так багато знає.

— А підвал там є?— поцікавилася Елейн.

— Так, Ноель мимохіть про нього згадала. Сказала, що в неї там майстерня, але показувати її не стала.

— Письмовий стіл вона притримує для вас. Ми спробували купити його, проте Ноель сказала, що він не продається. За якийсь час ви його купите, але вам, можливо, захочеться, щоб його перефарбували. Імовірно, що вона робитиме це в підвалі, а ви, може, забажаєте поглянути на зразок нового кольору. Нам треба дізнатися, що там у підвалі, бо він примикає до підвального поверху книгарні.

— А хто намагався купити стіл?