Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 68

— Он ти де. Ну що, всі подружилися, бар відкритий, і мені треба випити. Мерсер, що бажаєте?

Пам’ятаючи, що господині не п’ють вино, Мерсер відповіла:

— Зараз спекотно — я б випила пива.

Обидві жінки здригнулися, наче їх образили.

— Гаразд,— зрештою промовила Майра,— але знайте, що я сама варю пиво — і воно дещо незвичне.

— Жахливе пійло,— повідомила Лі.— Я раніше полюбляла пиво — доки Майра не завела собі пивоварню. Тепер терпіти його не можу.

— Пий собі свій ром, люба, і не буде жодних непорозумінь,— відгукнулася Майра й додала, поглянувши на Мерсер: — Це пряний ель, вісім обертів. Якщо бути необережною, можна запросто набражитися до чортиків.

— А чому ми досі стоїмо в передпокої?— поцікавилася Лі.

— Чудове питання!— похвалила Майра і, різко викинувши руку, вказала на сходи.— За мною.

Майра, жваво просуваючись коридором, ззаду нагадувала нападника в американському футболі, який прочищає собі шлях. Слідуючи за нею, вони дісталися вітальні з телевізором і каміном, у кутку якої був бар із мармуровою стійкою й повним набором напоїв.

— У нас є й вино, — запропонувала Лі.

— Тоді дайте, якщо можна, білого,— попросила Мерсер. Що завгодно, аби не брага.

Майра влаштувалася за стійкою й узялася розпитувати гостю:

— То де ви зупинилися?

— Моя бабуся, Тесса Маґрудер,— навряд чи ви її пам’ятаєте — жила в будиночку на пляжі на Фернандо-стрит.

Обидві жінки похитали головами — не пам’ятали.

— Але ім’я ніби знайоме,— зауважила Майра.

— Вона померла одинадцять років тому.

— Ми з Майрою тут лише десять, — сказала Лі.

— Будинком досі володіє наша родина, отже, в ньому я й оселилася,— пояснила Мерсер.

— На який час?

— Думаю, на кілька місяців.

— Хочете завершити книгу, чи не так?

— Або почати нову.

— О, як я: вас розумію, — зітхнула Лі.

— То ви маєте контракт на книжку, яку зараз пишете?— запитала Майра, брязкаючи пляшками.

— Боюся, що так.

— Та за це ще треба бути вдячною. А хто видавець?

— «Вайкінг-Пресс».

Майра перевальцем вилізла з-за стійки й вручила Мерсер і Лі їхні напої, а тоді підхопила літрову скляну банку з густим елем і запропонувала:

— Ходімо на вулицю: там можна курити.

Було очевидно, що вони вже багато років з тим же успіхом курили всередині будинку.

Пройшовши дерев’яним настилом, вони влаштувалися біля гарного столика з кованого заліза поруч із фонтаном, де вода струмувала з ротів пари бронзових жаб. Подвір’я вкривала густа тінь від старих амбрових дерев, і звідкись подував легенький вітерець. Двері на ґанку були відчинені, тому собаки могли бігати туди-сюди, коли їм заманеться.

— Тут дуже гарно,— промовила Мерсер, коли обидві господині запалили цигарки.

Лі була довгов’яза й худорлява, Майра — засмагла й дебела.

— Пробачте за дим,— сказала Майра, — але ми так уже приохотилися, що просто не можемо кинути. Колись намагалися, але то вже в далекому минулому. Витратили купу зусиль і нервів, настраждалися досхочу, а тоді вирішили: ну його до біса. Усе одно від чогось помремо, хіба ні?— вона зробила глибоку затяжку, випустила дим і зробила великий ковток саморобного напою.