Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 66

Незабаром Мерсер спостерігала за Брюсовою книгарнею, влаштувавшись у кав’ярні навпроти. Великі вітрини, заставлені книжками, вивіска з анонсом автограф-сесії чергового автора. Двері практично не зачинялися: постійно хтось або входив, або виходив. Повірити, що в підвалі у якомусь сховищі зберігаються рукописи, було неможливо. А те, що вона, Мерсер, мала якось посприяти їх вилученню, видавалося ще абсурднішим.

Елейн радила Мерсер триматися подалі від магазину й чекати, доки Кейбл сам на неї не вийде. Однак тепер Мерсер була сама собі шпигунка й діяла на власний розсуд, хоча досі геть не визначилася, що робитиме. Не було нікого, хто давав би їй вказівки. Ба більше, не було навіть плану як такого. Мерсер просто кинули в бій, і тепер вона мала пристосовуватися на льоту й імпровізувати. О п’ятій пополудні чоловік у костюмі з легкого льону й краватці-метелику — поза сумнівом, Брюс Кейбл — вийшов із магазину й попрямував на схід. Дочекавшись, доки він зникне з поля зору, Мерсер перетнула дорогу й уперше за багато років увійшла в «Бей-Букс». Вона не могла згадати, коли саме навідувалася сюди востаннє: здається, років у сімнадцять чи вісімнадцять, і була тоді на машині.

Мерсер поводилася так, як і в будь-якій іншій книгарні: спершу повешталася магазином, доки не дісталася до стелажів із художньою літературою, тоді дійшла за абеткою десь до середини відділу — до літери «М» — і перевірила, чи нема в інвентарі однієї з її книг. Вона всміхнулася, знайшовши екземпляр дешевого видання «Жовтневого дощу». «Музики хвиль» не було, але цього й варто було очікувати. Після того, як минув тиждень із публікації цієї збірки, Мерсер жодного разу не бачила її в книгарнях.

Після цієї маленької перемоги вона повільно побродила магазином, вдихаючи запахи нових книжок, кави й ледь уловимий аромат люлькового тютюну. Вона була в захваті від провислих полиць, стосів книжок на підлозі, старовинних килимів, стелажів із виданнями в паперовій обкладинці й барвистого відділу з бестселерами зі знижкою в двадцять п’ять відсотків! Потім походила Залою перших видань — гарному, обшитому панелями приміщенню з відчиненими вікнами й сотнями дорогих книжок. У перекусній нагорі Мерсер купила пляшку мінералки й вийшла на терасу, де відвідувачі пили каву й коротали час. У дальньому кінці стояв повнуватий чоловік і курив люльку. Мерсер погортала туристичний буклет острова, позираючи на годинник.

За п’ять шоста вона пішла вниз, де побачила біля каси Брюса Кейбла, який розмовляв із клієнтом. Мерсер дуже сумнівалася, що він її впізнає. На суперобкладинці «Жовтневого дощу» була її чорно-біла фотографія, але тому виданню було вже сім років, і жодного прибутку його магазину воно не принесло. Утім, «Бей-Букс» було включено до її перерваного туру, а про Кейбла відомо, що він читає книги всіх авторів, які до нього приїздять, а до того ж імовірно, що він знає про її коріння на острові, і, напевно, вирішальну роль, принаймні в очах Брюса, мало те, що вона була привабливою молодою письменницею. Усе це ніби свідчило на користь того, що він таки її помітить.