Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 70

— То ви пишете разом?— запитала Мерсер.

— Пише вона,— одразу відповіла Лі, ніби бажаючи відхреститися від співавторства.— Разом ми працюємо над сюжетом, а це займає хвилин десять. Далі Майра кладе все на папір. Принаймні так ми робили раніше.

— Лі надто високої про себе думки, щоб докласти руку до цих книжок. А от до гонорарів вона руку докладе, можете не сумніватись.

— Ну Майро...— посміхнулася Лі.

Та знову набрала повні легені диму й видихнула його через плече.

— Ото були часи. Ми наштампували сотню книжок під дюжиною псевдонімів і все одно, можна сказати, не встигали за попитом. Чим брудніше, тим краще. Ви почитайте якось одну з них. Чистісінький бруд.

— Неодмінно,— пообіцяла Мерсер.

— Прошу, краще не треба,— втрутилася Лі.— Ви для цього надто розумні. Мені дуже подобається, як ви пишете.

Зворушена Мерсер тихо промовила:

— Дякую.

— А потім ми зменшили оберти,— продовжувала Майра.— Одна навіжена курва з півночі двічі подала на нас позов зі звинуваченням у плагіаті. Але то була нісенітниця! Наше лайно було на порядок краще за її лайно, проте наші адвокати занервували й змусили нас піти на досудове врегулювання. Це призвело до великого скандалу з нашим видавцем, а потім і з агенткою — і загалом вибило нас із колії. Ми примудрилися здобути репутацію шахрайок, принаймні я. Лі дуже вдало ховалася за моєю спиною, і бруду на неї не налипло. Її літературна репутація, якщо така є, досі незаплямована.

— Ну Майро...

— То ви припинили писати?— поцікавилася Мерсер.

— Скажімо так: я значно збавила темп. Грошей на рахунку в мене вистачає, а до того ж деякі зі старих книжок досі непогано продаються.

— А я досі пишу, щодня,— відгукнулася Лі.— Без цього моє життя було би пустим.

— Якби мої книжки не продавались, твоє життя було б ще ой яким пустішим!— гаркнула Майра.

— Ну Майро...

Собака, що була найбільшою в зграї,— довгошерста псина змішаної породи вагою вісімнадцять кілограмів — присіла біля дворика й наклала купу. Майра все бачила, але промовчала, обмежившись тим, що випустила хмару диму в бік собаки, коли та закінчила свою справу.

Мерсер змінила тему:

— А є на острові ще письменники?

Лі кивнула з посмішкою, а Майра запевнила:

— О, їх тут більше, ніж: треба,— а тоді ковтнула з банки й прицмокнула.

— Є Джей,— сказала Лі.— Джей Арклруд.

Вочевидь, завдання Лі обмежувалося тим, щоб задати тему, а розповідала все Майра.

— Ну звісно, ти просто мусила почати з нього! Ще один літературний сноб, який не може нічого продати й ненавидить усіх, хто може. А до того він іще й поет. Ви полюбляєте поезію, люба Мерсер?

Її тон не залишав сумнівів у тому, що самій їй до поезії справи не було.

— Нечасто її читаю,— відгукнулася Мерсер.

— Ну, його не читайте точно, навіть якщо якось спроможетесь знайти.

— Боюсь, що не чула про нього.

— Ніхто не чув. Продажі в нього навіть менші, ніж у Лі.

— Ну Майро...

— А Енді Адам? — запитала Мерсер.— Хіба він не тут живе?

— Тут, коли не лікується від алкоголізму,— відгукнулася Майра.— Він збудував розкішний будинок на південній частині острова, а потім втратив його при розлученні. Геть не вміє тримати себе в руках, зате відмінно пише. Обожнюю його серію про капітана Клайда. Це, мабуть, один із найкращих творів, що є в детективному жанрі. Навіть Лі опускається до того, щоб його почитати.