Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 67

Але він не помітив.

II

Еш-стрит проходила за квартал на південь від Мейн-стрит. Потрібний будинок знаходився на перетині з П’ятою вулицею й був старовинним особняком із двоскатними дахами й двоповерховими верандами з трьох боків. Пофарбовано його було в м’який рожевий колір із синьою окантовкою навколо дверей, віконниць і веранд. Маленька табличка над вхідними дверима повідомляла: «ВІКЕР-ХАУЗ, 1867».

Мерсер не пам’ятала, щоб у центрі Санта-Рози був рожевий будинок, але це не мало значення: зрештою, щороку перефарбовують якісь будинки.

Вона постукала в двері, і по той бік пролунав заливистий гавкіт кількох цуциків. Двері різко розчинилися, і перед Мерсер явилася величезна жінка й рвучко простягнула їй руку:

— Я Майра. Заходьте. Не звертайте уваги на собак. Крім мене, тут ніхто не кусається.

— Мерсер,— відгукнулася вона, потискаючи простягнуту їй руку.

— Ну а хто ж іще. Проходьте.

Коли Мерсер пішла за Майрою, собаки розсипалися на всі боки. Майра голосно вигукнула:

— Лі! У нас гості! Лі!

Не дочекавшись миттєвої відповіді, Майра сказала:

— Лишайтесь тут. Зараз я її приведу.

Вона зникла у вітальні, залишивши Мерсер наодинці з малесеньким цуциком змішаної породи, що забився під столик для в’язання й гарчав на неї, вишкіривши всі зуби. Мерсер намагалася не звертати на нього (чи неї) уваги, озираючись навкруги. У повітрі відчувався не надто приємний запах суміші застояного цигаркового диму й немитих собак. Меблі були старі й куплені, мабуть, на блошиному ринку, проте незвичні й цікаві на вигляд. Стіни були обвішані десятками кепських картин олією та аквареллю, проте на жодному з цих полотен не було зображено нічого бодай якось пов’язаного з океаном.

Звідкись із глибини будинку знов почувся Майрин крик. З їдальні з’явилася набагато тендітніша жінка й тихенько привіталася, не простягаючи руки:

— Добрий вечір. Я — Лі Трейн.

— Рада знайомству. Мерсер Манн.

— Я саме взялася читати вашу книгу. Мені дуже подобається,— Лі всміхнулася, продемонструвавши два ряди ідеально рівних зубів, щоправда, з жовтим нальотом від тютюнового диму. Мерсер давно ні від кого не чула цих слів, тому трохи розгубилась і лише після паузи зніяковіло промовила:

— О, дякую.

— Купила її дві години тому в магазині— звісно, паперову. Майра от приохотилася до своєї електронної читалки й усе читає на ній.

Мерсер уже подумала, що доведеться збрехати й сказати щось хороше про книгу Лі, але її врятувала Майра, що ввалилася назад у передпокій і одразу втрутилася в розмову: