Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 65

Фернандо-стрит простягалася на вісім кілометрів уздовж пляжу, і збоку від тієї її частини, що проходила біля дюн і океану, вишикувалися старі й нові котеджі, що здавалися в оренду, дешеві мотелі, гарні нові особняки, багатоквартирники й кілька міні-готелів. По той бік вулиці були знов-таки житлові будинки й котеджі, що здавалися в оренду, а крім того магазини, кілька офісних будівель, ще мотелі, а також всілякі ресторани з відносно непримхливими меню. Повзучи з максимально дозволеною швидкістю п’ятдесят п’ять кілометрів на годину, Мерсер подумала, що тут нічого не змінилося: усе було точно так, як вона пам’ятала. Міська влада добре піклувалася про цю дорогу, і через кожні двісті метрів було обладнано невеличку парковку з дощатим настилом для громадського доступу до пляжу.

Позаду, на півдні, були великі готелі— Ritz і Marriott,— оточені багатоповерховими будинками, а також: найпрестижніші житлові анклави, чого Тесса дуже не схвалювала, оскільки вважала, що таке скупчення штучного світла перешкоджає нормальному гніздуванню зелених і довгоголових морських черепах. Тесса була активною членкинею товариства «Захист черепах», а також усіх інших природоохоронних і екологічних організацій на острові.

Мерсер не була активісткою, бо терпіти не могла всіляких зборів — це було, до речі, ще однією причиною триматися подалі від кампусів і факультетів. Вона в’їхала в місто і, поволі рухаючись Мейн-стрит у потоці інших автівок, минула Кейблів книжковий магазин і сусідній «Прованс у Ноель». Припаркувавшись у провулку, вона знайшла невеличку перекусну зі столиками у внутрішньому дворі. Після неспішного й тихого обіду в затінку Мерсер, змішавшись із туристами, прогулялася магазинами одягу, проте нічого не купила. Тоді попрямувала до гавані та якийсь час дивилася, як приходять і відходять судна. Вони з Тессою приходили сюди зустрічати свого друга-моряка Портера, який мав дев’ятиметровий шлюп і завжди прагнув їх на ньому покатати. Дні, коли вони вирушали в такі плавання, тяглися дуже повільно, принаймні для Мерсер. Вона пам’ятала, що вітер неодмінно був заслабким, і вони пеклися на палубі. Вона завше намагалася сховатися в каюті, але там не було кондиціонера. Дружина Портера померла від якоїсь страшної хвороби — Тесса казала, що він ніколи про це не згадував у розмовах і що до Флориди він переїхав, тікаючи від спогадів. Тесса завжди казала, що в нього найсумніші очі на світі.

Мерсер ніколи не винила Портера в тому, що сталося. Тесса любила виходити з ним у море й знала про ризики. Вони ніколи не відпливали настільки, щоб не бачити берега. Здавалося б, приводів для хвилювання не було.

Ховаючись від спеки, Мерсер зайшла в ресторан у гавані й випила в порожньому барі склянку чаю з льодом. Вона видивлялася на воду й спостерігала за поверненням фрахтового катера з уловом золотої макрелі й чотирма задоволеними червонолицими рибалками. Кілька гідроциклів рвучко рвонули на глибину, не зважаючи на знак «не здіймати хвиль!». Потім від пірса поволі відійшов якийсь шлюп. Він був схожого розміру й кольору з яхтою Портера, а на палубі були двоє: літній чоловік за штурвалом і дама в солом’яному капелюсі. На мить вона здалася Мерсер Тессою, що сиділа собі з келихом в руці, мабуть, даючи якісь непрохані поради капітану. На якусь мить Тесса знов була жива. Мерсер дуже захотілося опинитися поруч із нею, доторкнутися, разом над чимось посміятися. Їй підкотив клубок до горла, і видіння розсіялося. Вона розглядала яхту, доки та не зникла, а тоді розрахувалася за чай і пішла з гавані.