Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 33

Цей будинок Брюс обрав через те, що в ньому все було в робочому стані: труби, електрика, водопостачання, опалення й вентиляція. Він не мав ні терпіння, ні рішучості для капітального ремонту, що міг практично перетворити нового власника на банкрута. Сам Брюс не був здібний до роботи руками й мав чимало кращих способів провести час. Весь наступний рік він і далі жив у своїй квартирі над магазином, міркуючи, як краще обставити й декорувати свій тепер уже світлий і красивий, але досі порожній будинок; і потреба якимось чином зробити його придатним для життя починала його лякати. Для цього величного зразка вікторіанської архітектури геть не підходив сучасний мінімалістський декор, який полюбляв Брюс, а старовинні меблі видавалися йому надто витребенькуватими й химерними та, зрештою, просто йому не пасували.

Що поганого в тому, щоб у величний старий будинок, який зовні лишається майже незмінним, вдихнути життя, додавши сучасних меблів і картин? Очевидно, щось погане в цьому таки було, адже Брюс ніяк не міг знайти оптимальний варіант дизайну.

Він щодня приходив у будинок і довго стояв у кожній кімнаті, розгублено озираючись на всі боки. Брюс побоювався, що його зведе з розуму цей порожній будинок — геть завеликий і надто вибагливий для його непевних смаків.

VI

На порятунок прийшла жінка на ім’я Ноель Боннет, що займалася торгівлею антикваріатом у Новому Орлеані, а зараз їздила країною з рекламним туром своєї останньої книги, барвистим подарунковим виданням за п’ятдесят доларів. Кілька місяців тому Брюс, переглядаючи каталог її видавця, натрапив на фотографію Ноель і довго не міг відірвати від неї очей. Він, як завжди, став довідуватися й з’ясував, що Ноель була 37-річною уродженкою Нового Орлеана, дочкою француженки, розлучена, не мала дітей і, нарешті, була визнаною знавчинею старовинних речей із Провансу. Її магазин розташовувався на Роял-стрит у Французькому кварталі Нового Орлеана, і, якщо вірити її біографії, Ноель проводила половину кожного року на півдні й південному заході Франції, розшукуючи старі меблі. Дві її попередні книги були присвячені саме цій темі, і Брюс уважно з обома ними ознайомився.

Це було для нього звичкою й чимось на зразок покликання. У його магазині двічі, а часом і тричі на тиждень відбувалися автограф-сесії, і щоразу Брюс до приїзду автора прочитував усе, що той написав. Він ковтав книжку за книжкою і, хоча насамперед полюбляв романи, написані авторами, з якими мав змогу зустрітися, подружитися й надалі бути в курсі їхнього життя й нових творів і за нагоди рекламувати їх, читав також і безліч біографій, книжок про самовдосконалення, кулінарних книг, книжок з історії — усе, що тільки може спасти на думку. Брюс уважав це за свій обов’язок. Його цікавили й захоплювали всі письменники, і коли якийсь із них знаходив час відвідати його магазин, пообідати, випити і таке інше, то Брюс мусив принаймні бути в змозі підтримати розмову про твори цього автора.