Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 32

V

Коли Брюс уже входив до ради директорів Асоціації, помер власник будівлі. Брюс викупив решту будівлі у спадкоємців і взявся розширювати магазин. Дещо зменшивши розмір своєї квартири, він переніс кав’ярню й кафе на другий поверх. Далі зніс одну стінку й подвоїв розмір дитячої секції. Суботніми ранками магазин був повний дітей, що купували книги й слухали казки, а їхні молоді мами тим часом потягували лате нагорі під пильним поглядом доброзичливого господаря. Особливо багато уваги приділив Брюс відділу рідкісних книжок: знісши на першому поверсі ще одну стінку, він обладнав «Залу перших видань» із красивими дубовими полицями, обшивкою на стінах і дорогими килимами на підлозі. Для своїх найрідкісніших книг Брюс улаштував спеціальне сховище на підвальному поверсі.

Проживши десять років у своїй квартирі на другому поверсі, Брюс вирішив, що час йому знайти щось посолідніше. Він уже якийсь час придивлявся до старих вікторіанських будинків в історичному центрі Санта-Рози й двічі навіть робив власникам пропозиції щодо купівлі, та в обох випадках, вочевидь, запропонував замало, адже будинки невдовзі було продано іншим покупцям. Ці чудові споруди, побудовані на рубежі століть для залізничних магнатів, перевізників, лікарів і політиків, чудово збереглися й стояли, непідвладні часу, в тіні стародавніх дубів та іспанського моху. Коли хазяйка, пані Марчбенкс, померла в стотрирічному віці, Брюс звернувся до її 81-річної дочки, що жила в Техасі. За будинок він заплатив забагато, адже прагнув будь-що не проминути нагоду втретє.

Його нова домівка була за два квартали на північ і три на схід від магазину. Побудовано її було в 1890 році з волі лікаря, що прагнув зробити подарунок своїй чарівній новій дружині, і відтоді й аж донині будинок був майном тієї родини. Він був величезний: мав чотири поверхи й загальну площу понад сімсот п’ятдесят квадратних метрів. З південного боку височіла вежа, іще одна, трохи менша, була на півночі, а перший поверх оперізувала розлога веранда. Багато еркерів було прикрашено вітражами, а на даху з різноманітними щипцями й лускатим ґонтом була тераса. Будинок розмістився в тіні трьох стародавніх дубів й іспанського моху, на невеличкій кутовій ділянці, обгородженій білим штахетником.

Внутрішнє оздоблення Брюсові здалося якимось гнітючим: темна дерев’яна підлога, ще темніші стіни, потерті килими, провислі й запилені штори та багато камінів з коричневої цегли. У вартість будинку ввійшла значна частина меблів, і Брюс одразу взявся їх продавати. Ті старезні килими, які не були надміру потерті, він перевіз до магазину, щоб надати його атмосфері благородної старовини. Штори й портьєри були вже геть нікудишні, тому їх він викинув одразу. Коли будинок цілком спорожнів, Брюс найняв бригаду малярів, яка трудилася два місяці, доки всі внутрішні стіни не набули гарних, яскравіших кольорів. Далі він запросив місцевого майстра, який ще за два місяці перешліфував кожен сантиметр дубової та соснової підлоги.