Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 29
Джон Гришэм
Отак гладко розпочався незапланований шлях Брюса Кейбла у світ рідкісних книг. Поринувши з головою у вивчення цієї справи, він з’ясував, що його перша колекція з вісімнадцяти батькових книг мала коштувати близько двохста тисяч доларів. Утім, він не став продавати книжки, побоюючись, що хтось упізнає якесь із видань і до Брюса виникнуть питання. Оскільки він не знав, як ці книжки потрапили до батька, краще було почекати. Хай мине якийсь час, зникнуть і сплутаються всі спогади. Як Брюс швидко усвідомив, займаючись цією справою, терпіння було вкрай необхідним.
III
Будівля розташовувалася на розі Третьої вулиці й Мейн-стрит у самому центрі Санта-Рози. Її побудували сто років тому для банку, який був провідним у місті, але не зміг пережити Велику депресію. Потім тут була аптека, відтак ще один банк і, нарешті, книжковий магазин. На другому поверсі зберігалися коробки, скрині й картотеки, вкриті товстим шаром пилу й ні до чого не придатні. Брюсу вдалося заявити свої права і на цей поверх також. Він розчистив трохи простору, зніс кілька стін, поставив ліжко й назвав усе це квартирою. Тут він і прожив перші десять років після відкриття своєї книгарні. Коли він не торгував книжками на першому поверсі, то був на другому й розчищав, прибирав, фарбував, ремонтував і, зрештою, декорував своє житло.
Першим місяцем роботи магазину став серпень 1996 року. Після шикарної винно-сирної церемонії відкриття кілька днів у ньому було людно, але поступово інтерес став згасати. Потік відвідувачів значно зменшився, і за три тижні Брюс почав замислюватися, чи не було це все однією великою помилкою. Чистий дохід за серпень склав лише дві тисячі доларів, і Брюс був майже у відчаї: зрештою, зараз на острові Каміно був самий розпал туристичного сезону. Усупереч порадам більшості власників незалежних книгарень, він вирішив удатися до знижок. Нові тиражі й бестселери тепер пропонувалися на двадцять п’ять відсотків дешевше. Він посунув час закриття з сьомої до дев’ятої і працював тепер п’ятнадцять годин на день. Він старався якомога грамотніше спілкуватися з покупцями, запам’ятовував імена постійних клієнтів і записував, що вони купували. Він став вправним баристою й умів одночасно заварити еспресо й розрахуватися з черговим покупцем чи покупчинею. Він прибрав полиці зі старими книгами — здебільшого класикою, що не користувалася особливим попитом,— а натомість влаштував невелике кафе. Потому час закриття зрушив уже до десятої вечора. Він строчив безліч рукописних повідомлень клієнтам, письменникам і книготорговцям, із якими познайомився під час своєї подорожі. Опівночі він часто сидів за комп’ютером, оновлюючи новинну розсилку «Бей-Букс». Брюс довго сумнівався, чи не почати йому працювати й у неділю, як це робили більшість власників незалежних книгарень. Йому не надто хотілося до цього вдаватися, бо він, зрештою, потребував відпочинку, та й побоювався, що це може вилізти йому боком. Оскільки острів Каміно належав до «біблійного поясу», на відстані пішої прогулянки від магазину була дюжина церков. Та крім того, острів був туристичним центром, і майже нікого з туристів, вочевидь, не цікавили недільні ранкові богослужіння. Отже, у вересні він вирішив: будь що буде — і відкрився о дев’ятій ранку в неділю, пропонуючи відвідувачам свіжонадруковані
