Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 27

Звісно, доки там не з’явився він, Брюс. Будинок був незрозумілою купою сталі й скла, вочевидь у якомусь дуже модерному стилі, і розташовувався в багатому районі в центрі міста. На третьому поверсі була велика студія, де пан Кейбл полюбляв малювати у вільний від інвестування час. Він ніколи не шукав собі якоїсь реальної кар’єри і, живучи на спадок, завжди називав себе «інвестором». Пізніше взявся до живопису, але його витвори олійними фарбами були такі жахливі, що від нього відмахувалися в усіх галереях Атланти. Одна зі стін студії була вкрита полицями з сотнями книг, але Брюс спершу навіть не звернув на них уваги, подумавши, що книжки там — просто задля показухи, як одна з невдалих спроб батька видати себе за глибоку, витончену й начитану людину. Однак поглянувши поближче, Брюс звернув увагу на дві полиці, де були старі книги зі знайомими назвами. Почавши з верхньої полиці, він став діставати їх одну за одною й вивчати. Невдовзі на зміну випадковій цікавості прийшло дещо інше.

Усі ці книжки були першими виданнями, а деякі навіть були підписані авторами. «Пастка-22» Джозефа Геллера, опублікована в 1961 році; «Голі й мертві» Нормана Мейлера (1948); «Кролику, біжи» Джона Апдайка (1960); «Невидима людина» Ральфа Еллісона (1952); «Ходак до кіно» Вокера Персі (1961); «Прощавай, Колумбусе» Філіпа Рота (1959); «Зізнання Ната Тернера» Вільяма Стайрона (1967); «Мальтійський сокіл» Дешилла Гемметта (1929); «З холодним серцем» Трумена Капоте (1965) і «Ловець у житі» Джерома Селінджера (1951).

Переглянувши з дюжину книг, Брюс почав, замість того, щоб повертати їх на полицю, складати їх на столі. Його невимушену цікавість залила гаряча хвиля захоплення, а далі— жадоби. На нижній полиці спершу траплялися книги й автори, про яких він ніколи не чув, аж раптом він наткнувся на ще разючішу знахідку. За товстою тритомною біографією Черчилля виявилися чотири книги: «Шум і лють» Вільяма Фолкнера (1929), «Чаша золота» Джона Стейнбека (1929), «По цей бік раю» Скотта Фіцджеральда (1920) і «Прощавай, зброє!» Ернеста Гемінґвея (1929). Усі чотири були першими виданнями в чудовому стані, підписаними авторами.

Ще трохи покопирсавшись у книгах та не знайшовши більш нічого цікавого, Брюс упав у старе батькове крісло й уп’яв очі в полиці з книжками. Він довго просидів так — у будинку, який був для нього майже чужим,— позираючи на нікудишні картини олією, виконані явно бездарним художником, питаючи себе, звідки могли взятися ці книги, й міркуючи, що йому слід робити, коли приїде його сестра Моллі, щоб узятися разом із ним до влаштування похорону. Аж раптом Брюсові спало на думку: як же мало він знав про свого покійного батька! Та й звідки він міг знати більше? Батько ніколи не проводив із ним часу, а коли Брюсові було чотирнадцять, відправив його до школи-інтернату. У перші півтора місяця літа Брюс їздив до табору вітрильного спорту, а решту літа — на ранчо-пансіонат. Він і гадки не мав, що його батько міг полюбляти колекціонувати — звісно, за винятком вже згаданих злощасних жінок. Пан Кейбл грав у гольф і теніс та багато подорожував, але ніколи з Брюсом чи його сестрою, а завжди зі своєю черговою подругою.