Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 135

— Згода, — відгукнулася вона, знаючи, що цього ніколи не станеться. Зважаючи на те, як швидко Морт спорожняв свій келих, на ранок він мало що зможе згадати. Брюс не відставав і пив значно завзятіше, ніж їй досі доводилося бачити. Кудись поділося і його неспішне потягування вина, і виважене наповнення келихів, і балачки про вік та виробника вина, і цілковитий самоконтроль. Тепер, без туфель і з розпатланим волоссям, він разом зі своїм спільником розслаблявся на повну після довгого тижня.

Потягуючи свій крижаний напій, Мерсер намагалася згадати, скільки вже випила. Брюс постійно їй підливав, тому рахувати було складно. У голові в неї давно вже гуло, і вона відчувала, що час зменшити оберти. Мерсер з’їла тако й озирнулася, чи немає поряд пляшки з водою чи принаймні вином, але на веранді красувався лише черговий графин із дайкірі.

Знов наповнивши всім келихи, Брюс почав розповідати історію про дайкірі— свій улюблений літній напій. У 1948 році американський письменник на ім’я А. Е. Готчнер вирушив на Кубу, щоб зустрітися з Ернестом Гемінґвеєм, який жив там наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років. Вони одразу потоваришували, а за кілька років після смерті Гемінґвея, у 1966 році, Готчнер опублікував свою відому книгу «Татко Гемінґвей».

Морт, звісно, перервав його розповідь своїм коментарем:

— Я знайомий із Готчнером — він ніби досі живий. Мабуть, скоро вже стукне сто років.

— Давай задля простоти вважатимемо, що ти знайомий з усіма, з ким лише можна, Морте,— відгукнувся Брюс.

Із подальшої частини Брюсової історії з’ясувалося, що Гемінґвей спершу не бажав зустрічатися з Готчнером, який волів узяти в нього інтерв’ю, проте той був украй наполегливим, і зрештою вони зустрілися в барі неподалік від будинку Ернеста. У телефонній розмові Гемінґвей сказав, що той бар славиться своїм дайкірі. Гемінґвей, як і зазвичай, запізнювався, і Готчнер вирішив, поки чекає, замовити цей напій. Він виявився дуже смачним і досить міцним, а оскільки Готчнер випивав зазвичай небагато, то потягував свою порцію цілу годину. У барі було жарко й задушливо, тому він замовив другу порцію, а коли випив половину її, то помітив, що в нього вже двоїться в очах. Коли Гемінґвей нарешті прибув, його вітали як справжню знаменитість: вочевидь, він був там завсідником. Потиснувши один одному руки, вони знайшли собі столик, і Ернест замовив дайкірі. Готчнер потихеньку відпивав принесений коктейль, а Ернест осушив свою порцію залпом, а потім замовив ще одну — а коли на третій помітив, що його новий почарківець чогось не п’є, то кинув йому виклик, заявивши, що якщо той хоче спілкуватися з самим Ернестом Гемінґвеєм, то має принаймні навчитися пити по-чоловічому. Готчнер виклик прийняв, став пити нарівні, і незабаром у нього перед очима все попливло й закрутилося. Бачачи його відчайдушні, але марні спроби сидіти прямо, Ернест збайдужів до спілкування і, замовивши нову порцію дайкірі, взявся грати в доміно з місцевими жителями. Якоїсь миті— Готчнер уже втратив будь-яке уявлення про час — Ернест підвівся й сказав, що пора вечеряти. Готчнер, який мав іти слідом за ним, дорогою до виходу поцікавився в бармена: