Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 133

Після кількох днів, проведених у міні-готелі, у Мерсер виникла клаустрофобія, і вона була готова на все, аби змінити обстановку. Вона з нетерпінням чекала, коли зможе знову повернутися в котедж, і рахувала дні до від’їзду Конні та її сімейки. Щоб відволіктися від роботи над романом, Мерсер гуляла пляжем, тримаючись якомога далі від котеджу і пильнуючи, аби не натрапити на когось зі знайомих.

Зустріч із Мортом Гаспером могла виявитися корисною й удихнути нове життя в її загасаючу кар’єру. Тридцять років тому він задешево купив Ripley Press і перетворив мляве й неприбуткове маленьке видавництво на великий і незалежний видавничий дім. Маючи тонке чуття на талант, він зібрав і розкрутив цілу плеяду письменників різних жанрів, чиї книги успішно розкуповувалися. Відродивши традиції золотої доби книговидавництва, Морт улаштовував тригодинні обіди й вечірні презентації у своїй квартирі у Верхньому Вест-Сайді. Він був, поза всяким сумнівом, найколоритнішою фігурою у видавничому бізнесі й попри те, що йому невдовзі мало стукнути сімдесят, залишався так само діяльним.

У п’ятницю вдень Мерсер провела дві години в інтернеті, читаючи старі журнальні статті про Морта,— і всі з них були вельми цікаві. В одній, дворічної давності, розповідалося, як Морт заплатив аванс у мільйон доларів невідомому автору за його дебютний роман, продажі якого склали всього десять тисяч примірників. Він не шкодував про скоєне і називав це «вкрай вигідною угодою». В іншій статті згадувалося про його останній шлюб із жінкою приблизно одного віку з Мерсер. Її звали Фібі, і вона працювала редакторкою в Ripley.

О восьмій вечора Фібі зустріла її біля вхідних дверей будинку Брюса й після обміну теплими вітаннями попередила, що «хлопчики» вже випивають. Пройшовши за нею на кухню, Мерсер почула дзижчання блендера. Брюс, одягнений у шорти й теніску, змішував на задній веранді лимонний дайкірі. Цьомкнувши Мерсер в обидві щоки, він відрекомендував її Мортові, який привітав її ведмежими обіймами й заразливою усмішкою. Він був босий і в сорочці до колін. Брюс простягнув їй келих із дайкірі й підлив двом іншим гостям, після чого всі розсілися в плетені крісла навколо невеликого столика, заваленого книгами й журналами.

Одразу стало ясно, що в таких ситуаціях — як, напевно, і в усіх інших,— говорити мав Морт, а інші — слухати. Мерсер була не проти. Після третього ковтка вона відчула гул у голові й спитала себе, скільки ж рому Брюс додав у коктейль. Морт завзято обурювався з приводу президентських перегонів і плачевного політичного становища Америки. Мерсер до цієї теми була байдужа, проте Брюс і Фібі слухали з цікавістю та вставляли ремарки, які заохочували Морта продовжувати свою тираду.

— Ви не проти, якщо я закурю? — запитав він, ні до кого конкретно не звертаючись, і потягнувся до шкіряного портсигара на столі. Вони з Брюсом розкурили чорні сигари, і незабаром над ними повисла хмара сизого диму. Брюс приніс графин і налив усім по новій порції. Скориставшись рідкісною паузою в Мортовому монолозі, Фібі звернулася до Мерсер: