Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 134

— Брюс каже, ви тут працюєте над своїм романом?

Мерсер знала, що про це сьогодні неодмінно мала зайти мова.

— Брюс перебільшує. Зараз я радше мрію про те, щоб писати, ніж пишу,— усміхнулася вона.

Морт випустив хмару диму й промовив:

— «Жовтневий дощ» був чудовим дебютом — я був приємно вражений. Хто його опублікував, не можу згадати?

— Ну, «Ріплі» його друкувати не захотіло,— з великодушною посмішкою зауважила Мерсер.

— Так-так — це ми здуру, проте бізнес є бізнес: із якимись книжками вгадуємо, а з якимись промахуємось — від цього ніхто не застрахований.

— Його опублікували в «Ньюкомб» — щоправда, не без пригод.

Несхвально пирхнувши, він промовив:

— Зграя клоунів. Ви ж пішли від них?

— Так. Мій нинішній контракт — із «Вайкінг-Пресс», якщо він досі дійсний. Моя редакторка під час останнього дзвінка повідомила, що я прострочила здачу рукопису вже на три роки.

Морт заревів від сміху:

— Усього три роки! Щастить же деяким! Минулого тижня я накричав на Даґа Танненбаума, бо він мав здати рукопис ще вісім років тому. От тобі й письменники!

— А ви обговорюєте свій роман? — встигла вставити Фібі.

Мерсер усміхнулася й похитала головою:

— Поки нема чого обговорювати.

— А хто ваш агент?— поцікавився Морт.

— Гільда Савіч.

— Мені вона подобається. Ми з нею обідали минулого місяця.

Ром робив свою справу, і Мерсер ледь утрималася, щоб не сказати, що дуже цьому рада.

— Вона ж нічого про мене не казала?

— Не пам’ятаю. То був довгий обід,— гучно зізнався Морт і залпом осушив свій келих.

Фібі запитала про Ноель, і на кілька хвилин розмова зайшла про неї. Мерсер звернула увагу, що на кухні тихо й приготуванням їжі, вочевидь, ніхто не займається. Коли Морт, перепросивши, пішов до вбиральні, Брюс повернувся до блендера, аби змішати нову порцію дайкірі. Дівчата тим часом узялися балакати про літо, відпустки й таке інше. Фібі з Мортом завтра вирушали на Флорида-Кіз, де мали провести місяць. У липні видавнича діяльність стихала, а в серпні взагалі завмирала, і, оскільки Морт був сам собі хазяїн, вони могли дозволити собі покинути Нью-Йорк на цілих шість тижнів.

Тільки-но Морт повернувся й улаштувався в кріслі з новою порцією коктейлю й сигарою, як пролунав дзвінок у двері, і Брюс пішов відчиняти. Повернувся він із великою коробкою їжі, яку поставив прямо на стіл.

— Рибні тако — найкращі на цьому острові. Смажений групер, пійманий сьогодні вранці.

— Ти нас пригощаєш тако зі служби доставки?— вимовив Морт, не вірячи своїм вухам.— Повірити не можу. Я тебе воджу в найкращі ресторани Нью-Йорка — і що отримую у відповідь?— обурився він, зробивши щось на зразок випаду в бік тако.

— Минулого разу в Нью-Йорку ти водив мене обідати в якусь страшну забігайлівку за рогом біля твого офісу, і мене ледь не знудило від їхнього сандвіча «Рубен». І рахунок оплачував я.

— Ти звичайний книготорговець, Брюсе,— пояснив Морт, пожираючи половину тако.— Це письменників задобрюють вишуканими стравами. Мерсер, коли будете в Нью-Йорку, я вас зводжу в найшикарніший ресторан.