Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 131

— То ви з нею уклали угоду?

— Ну, ми не скріплювали це рукостисканням, але на той час, коли вирішили одружитися, вже знали правила: можеш іти на всі чотири сторони, тільки не афішуй свої пригоди.

Мерсер похитала головою й відвернулася.

— Пробач — мені просто ніколи ще не траплялася пара з такими стосунками.

— Не думаю, що це така вже й рідкість.

— Ще й яка, можеш мені повірити! Ти вважаєш, що це нормально, лише тому, що сам так робиш. Знаєш, я якось зловила одного свого хлопця на зраді, і мені знадобився рік, щоб це пережити. Я досі його ненавиджу.

— Я лишаюся при своєму. Ти надто серйозно це сприймаєш. Що такого жахливого в тому, щоб іноді закрутити маленьку інтрижку?

— «Інтрижку»? Твоя дружина принаймні десять років спить зі своїм хлопцем-французом! Ти це називаєш «інтрижкою»?

— Ні— це більше, ніж інтрижка, але Ноель не любить його. Це просто такий вид дружнього спілкування.

— Ну звісно! А тієї ночі, коли приїхала Саллі Аранка, у вас була інтрижка чи дружнє спілкування?

— Ні те, ні інше — чи й те, й інше. Яка різниця? Саллі приїздить сюди раз на рік, і ми трохи з нею розважаємось. Називай це як хочеш.

— А якби Ноель була тут?

— Вона справді була б не проти. Якщо ти зараз подзвониш Ноель, скажеш їй, що ми з тобою обідаємо й обговорюємо післяобідній відпочинок, і запитаєш, що вона думає з цього приводу, то, запевняю, вона розсміється й скаже: «Я вже два тижні у від’їзді, а ви все тягнете?». Хочеш зателефонувати?

— Ні.

Брюс розсміявся і зауважив:

— Ти надто консервативна.

Мерсер ніколи не вважала себе консервативною, а навіть навпаки — досить розкутою й толерантною. Але тієї миті вона почувалася ханжею, і це її дратувало.

— Неправда.

— То розслабмося ж разом!

— Вибач, але я не можу так легковажно до цього ставитись.

— Гаразд. Я не наполягаю. Я просто запропонував трохи відпочити, от і все.

Обоє посміхнулися, але відчували напруженість — і знали, що цю розмову ще не завершено.

VI

Вони зустрілися на пляжі біля кінця настилу навпроти котеджу, коли вже зовсім стемніло. Був відлив, і на широкому пляжі нікого не було. Гладінь океану мерехтіла у світлі повного місяця. Елейн була боса, і Мерсер теж скинула сандалі. Вони підійшли до води й поволі покрокували берегом, як звичайні подруги, що гуляють і діляться новинами.

Мерсер щовечора, як було домовлено, надсилала електронною поштою докладний звіт про минулий день, включаючи в нього навіть назви книг, які читала, й описи своїх творчих спроб. Елейн знала майже все — щоправда, Мерсер не стала інформувати її про спробу Кейбла затягти її в ліжко. Може, потім — залежно від подальшого розвитку подій.

— Коли ви приїхали на острів? — запитала Мерсер.