Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 111
Джон Гришэм
X
Прогулянка до
Під час прогулянки вони вже поговорили про його сім’ю: про раптову смерть батька, про спадщину, яка дозволила йому купити книжковий магазин, про матір, з якою він не бачився майже тридцять років, про те, що з сестрою він майже не спілкувався, з тітками, дядьками й кузенами не спілкувався зовсім, а дідусі й бабусі його давно померли. Мерсер своєю чергою розповіла стільки ж про себе, а на додачу поділилася з ним трагічною розповіддю про душевну хворобу своєї матері, через яку та опинилася в психлікарні. Про це вона ніколи й нікому досі не розповідала, але розмовляти з Брюсом було легко — і легко було йому довіряти. До того ж в обох були шрами від дитинства в проблемній сім’ї, а тому вони були ніби на рівних і могли вільно обмінюватися думками й обговорювати одне з одним свій досвід. З кожним новим одкровенням вони знаходили нові приводи посміятися.
На другому келиху шампанського Брюс промовив:
— Я не згоден із Майрою. Вам не слід писати про сім’ї. Ви це вже раз зробили — і зробили блискуче,— та того одного разу достатньо.
— Не хвилюйтеся: Майра — це, напевно, остання людина, до порад якої я стала б дослухатися.
— Та чи ви від неї не в захваті? Адже таких дивачок треба ще пошукати!
— Ні, поки не сказала б, що в захваті, проте вона починає мені подобатися. Чи в неї справді купа грошей?
— Хто її знає... Судячи з усього, вони з Лі живуть непогано. Написали разом уже сотню книг, і, до речі, Лі в написанні любовних романів брала набагато активнішу участь, ніж готова визнати. Деякі з їхніх книжок і досі непогано продаються.
— Це, мабуть, приємно.
— Мерсер, я добре знаю, як важко писати, коли геть не маєш грошей. Я особисто знаю багатьох письменників, і лише одиниці з них заробляють на продажах своїх творів достатньо, щоб цілком присвятити себе написанню книг.
— А отже, доводиться викладати: знаходиш якийсь університет, у якому можна отримувати стабільну зарплату. Я до такого вже двічі вдавалася, і, напевно, муситиму і втретє. З інших варіантів — хіба що продати нерухомість.
— Як на мене, це не для вас.
— Маєте якісь інші ідеї?
— Узагалі-то є в мене одна чудова ідея. Налийте-но мені ще, і матимете втіху почути довгу розповідь.
Мерсер дістала з холодильника пляшку й розлила по келихах залишки шампанського. Брюс, зробивши ковток і прицмокнувши, промовив:
— Я це й на сніданок пив би!
— Я теж, але каву пити набагато дешевше.
— Так от, була в мене якось дівчина — ще задовго до Ноель. Звали її Талія, чудова дівчина — гарна, талановита й неабияк довбанута. Десь два роки ми з нею то розходилися, то знов сходилися — сходилися дедалі рідше, адже вона поступово втрачала будь-який зв’язок із реальністю. Я нічим їй не міг допомогти, і мені боляче було бачити, як погіршується її стан. Але вона мала неабиякий письменницький хист і працювала над романом, який видавався надзвичайно перспективним. То була розповідь — здебільшого вигадана — про Чарльза Діккенса і його коханку — молоду актрису на ім’я Еллен Тернан. Діккенс двадцять років був одружений із Кетрін, жінкою дуже суворою як для вікторіанської епохи. Вона йому народила десятьох дітей, але попри цю явну фізіологічну сумісність, їхній шлюб виявився таким невдалим, що навіть здобув певну сумну славу. У сорок п’ять років Діккенс, який саме був чи не найзнаменитішою людиною в Англії, познайомився з вісімнадцятирічною Еллен, що прагнула стати успішною акторкою. Вони шалено закохалися одне в одного, і Діккенс залишив дружину й дітей (про розлучення в ті часи, звісно, не могло бути й мови). Не відомо, чи Діккенс і Еллен колись насправді жили разом, однак ходили навіть стійкі чутки, що вона від нього народила, але дитина померла під час народження. Хай там яким був їхній зв’язок, їм добре вдалося його приховати. Проте в романі Талії ця пара мала щонайбурхливіші стосунки, про які ведеться оповідь від імені Еллен, причому з усіма подробицями. Роман став геть заплутаним, коли Талія впровадила сюжетну лінію ще одного позашлюбного зв’язку, цього разу між Вільямом Фолкнером і Метою Карпентер. Фолкнер із нею познайомився, коли халтурив сценаристом у Голлівуді, і, судячи з усіх наявних свідчень, вони стали коханцями. Ці стосунки Талія також белетризувала, і дуже вдало. Але вона захотіла ще більше все ускладнити і ввела в роман іще одну любовну лінію між відомим письменником і його знайомою. Ходили чутки — які, втім, так і не підтвердилися і є, напевно, хибними, — нібито Ернест Гемінґвей мав нетривалий роман із Зельдою Фіцджеральд, коли вони проживали в Парижі. Як вам відомо, факти часто лише заважають хорошому сюжету, тому Талія вигадала власні факти й написала вкрай захопливу оповідь про те, як Ернест і Зельда крутили роман за спиною в Скотта. Отже, в книжці від розділу до розділу бурхливо розвивається то один, то інший із цих трьох сенсаційних літературних любовних зв’язків... Цього було просто забагато для однієї книги.
