Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 110

— А як вам вдалося її дістати? Пробачте — це просто приголомшливо.

— Про неї багато років ходили чутки, і джерелом їх, напевно, була сама родина редактора, яка відчула запах великих грошей. Я розшукав племінника редактора, прилетів у Клівленд і напосідав, доки не вмовив продати мені книгу. Вона ніколи не з’являлася на ринку, і, наскільки мені відомо, ніхто не знає, що вона в мене.

— А що ви робитимете з нею?

— Нічого. Просто триматиму у своїй колекції.

— А хтось бачив її?

— Ноель і кілька друзів. Якщо хочете, я залюбки вам її покажу — разом із рештою колекції.

— Було б чудово. Та повернімося до справи. Як щодо Кормака?

Брюс посміхнувся й узяв «Кривавий меридіан».

— А його ви читали?

— Намагалася: він надто жорстокий.

— Мені трохи дивує, що така людина, як Тесса, могла полюбляти читати Кормака Мак-Карті.

— Вона читала все підряд, що можна було знайти в бібліотеці.

Оглянувши суперобкладинку, Брюс промовив:

— На корінці кілька зморщок — мабуть, через старіння,— і фарби трохи зблякли. Загалом обкладинка в хорошому стані.

Він розгорнув книгу, оглянув форзац і уважно прочитав оборот титулу, а тоді перегорнув кілька сторінок — так повільно, ніби читає,— і, не відводячи очей від книжки, тихо вимовив:

— Я в захваті від цієї книги. Це п’ятий роман Мак-Карті й перший, у якому події відбуваються на Заході.

— Я подужала сторінок п’ятдесят,— зізналася Мерсер.— Така відверта, моторошна жорстокість.

— Авжеж,— погодився Брюс, продовжуючи гортати сторінки, ніби йому ті сцени насильства були до душі. Нарешті він акуратно згорнув книгу й сказав:

— Стан, як кажуть у наших колах, майже відмінний. Кращий, ніж у мого примірника.

— А скільки ви за нього заплатили?

— Дві тисячі, дев’ять років тому. Я готовий запропонувати вам за неї чотири тисячі і, напевно, просто залишу її в колекції. Чотири тисячі — це максимум.

— Отже, десять тисяч за дві книги — я й гадки не мала, що вони можуть стільки коштувати.

— Я знаюся на цій справі, Мерсер. Десять тисяч — це хороша ціна як для вас, так і для мене. То як вам моя пропозиція?

— Не знаю, мені треба ще подумати.

— Гаразд. Я не буду на вас тиснути. Але поки ви думаєте, будь ласка, дозвольте мені помістити їх у моє сховище. Як я вже казав, солоне повітря для них згубне.

— Звісно, беріть. Дайте мені кілька днів, і я визначуся.

— Не турбуйтеся: спішити нам нікуди. То як щодо шампанського?

— Так, звісно. Уже майже сьома.

— У мене є ідея, — сказав Брюс, підводячись і беручи книги.— Давайте вип’ємо на пляжі, а тоді трохи прогуляємось. Робота не дозволяє мені часто бувати на пляжі. Я люблю океан, але рідко навіть маю змогу його побачити.

— Гаразд,— погодилася Мерсер, трохи повагавшись.

Що може бути кращим за романтичну прогулянку берегом океану з чоловіком, який стверджує, що він одружений? Мерсер дістала зі столу невеличку картонну коробку й простягнула Брюсові, який поклав туди книги, поки Мерсер забирала з холодильника шампанське.