Читать «Остання шабля» онлайн - страница 354

Перерва була короткою — хвилин сорок. Деле­гатам хотілося закінчити конференцію протягом одно­го дня, щоб завтра знов не довелось приїздити в Пили­півку. Після перерви почали висувати кандидатури до складу райкому. Назвали кандидатуру Бабенка — це діяв виготовлений у друкарні список. Горбатюк, який зараз головував, помічав підняті руки тільки тих лю­дей, які повинні були назвати кандидатури, що стояли у списку. Коли список той закінчився, хтось запропо­нував підвести рису. Але тут зчинився такий лемент, що важко було щось добрати.

Та ось одразу все вщухло,—то підвівся Лозовий.

— Правильно вимагають комуністи. Немає жодної потреби обмежувати список тією кількістю кандида­тур, яку слід обрати. В мене є пропозиція додати кан­дидатуру товариша Ладимка. Потім, я чув, називалися імена Турбая, Щербини.

— Але ж, Пантелеймоне Гавриловичу,— заперечив Горбатюк,— так виникне небезпека, що за когось буде подано однакове число голосів — і тоді .доведеться голосувати й переголосовувати до наступного ранку.

— Не біда! — відповів веселий голос Лозового.— Зате усувається небезпека бюрократичних методів ке­рівництва.

Зал відповів на його слова сміхом і дружними оплесками.

Кузь попросив слова для довідки.

—      Категорично заперечую проти кандидатури то­вариша... Та ні, я не смію його назвати товаришем — проти громадянина Бабенка.

По залу прокотився приглушений шепіт.

—      Тут комуністи правильно мене критикували. Я довгий час помилявся в цій людині. І, може, це моя найтяжча помилка. Я глибоко засуджую свою політич­ну короткозорість. Всі ми знали Бабенка як героя ча­сів колективізації. Коли він простягав з трибуни свою обпечену руку, ми з пошаною дивилися на неї... Але ж, товариші, насправді ніякого подвигу не було!.. Спершу був тяжкий кримінальний злочин. Бабенко, засліпле­ний ревнощами, вирішив убити чесного комсомольця Ничипора Басанця. Коли той ішов, щоб змінити його біля колгоспної комори,— Бабенко вистрілив і тяжко його поранив. Потім сам підпалив скирту, що стояла біля комори...

— А ваші статті? — долинув із залу чийсь голос — Ми ж пам'ятаємо.

— Так, це правда,—погодився Кузь.—В цьому й полягає моя помилка. Бабенкові вдалось ошукати не тільки мене, а й слідчі органи. На совісті цього про­йдисвіта три безневинні жертви. Повернувся лише один — Ничипір Басанець. Та це ще не все. Шанта­жем і погрозами Бабенко змусив емігрувати за кордон чесну людину, свідка цієї ганебної події — колгоспно­го конюха Папандреу з сином-підлітком. Старий Па­пандреу помер в страшних злиднях, а син після неймо­вірних поневірянь на чужині нещодавно повернувся. Він привіз передсмертного листа свого батька... Не можна читати цього листа без сліз на очах. Ми його незабаром опублікуємо в газеті, і ви побачите, що таке вовчі закони капіталізму...— Кузь зробив паузу. Дзенькнула склянка, забулькотіла вода.— Отже, това­риші, ваша критика на мою адресу цілком справедли­ва. Я гадаю, таким людям, як Бабенко, не місце в на­шій партії.