Читать «Остання шабля» онлайн - страница 353

Ганна почала говорити якось несміливо й непевно. Діяв той самий гіпноз... Та поволі вона запалювалась, а Лозовий час від часу кидав підбадьорливі репліки. Раптом вона, ніби щось пригадавши, Метнулася до високих пшеничних снопів, що стояли в кутку, за сто­лом президії. Висмикнувши зо два десятки колосків, підняла їх у себе над головою.

—      Товариші делегати! — звернулась вона до за­лу.— Хліборобові навіть уві сні пшеничний колос вви­жається. Хлібороб розмовляє з ним, звіряє йому свої думки та мрії і навіть мудрості в нього вчиться.— По­чувши перешіптування в залі, Ганна зрозуміла, що слова її здались делегатам сумнівними.— Не дивуй­тесь, товариші. Людина тому й стала розумнішою за природу, ідо всю її мудрість увібрала в себе. Ось по­гляньте на ці колоски...

— Та чи ми їх не бачили? — долинуло з середніх рядів.

— Знаю, що бачили,— спокійно відповіла Ганна, мовби вона не з трибуни промовляла, а сиділа з людь­ми за одним столом. — Та придивіться пильніше. Всі колоски схиляються до вас, до людей, до рядових комуністів. До народу!.. І це добре, якщо колос до людей хилиться, бо нашими руками він виплеканий, з нашого труда виріс. ЯкщО схиляється до хлібороба, значить, певен хлібороб, що колос той повний. А тепер погляньте на оці три...— Ганна показала на колоски, що, відбившись від інших, стирчали догори. Вони були ледь помітні, й на них раніше ніхто не звернув ува­ги.— Ви бачите?.. Чому вони догори пнуться, чому не хочуть хліборобові вклонитися?..

— Бо вони порожні,— хтось підказав із залу.— По­рожній колос завжди догори дереться.

— Це саме, товариші, я й хотіла сказати,— про­довжувала Ганна.— Отже, порожній колос відкинути треба, щоб він снопа не псував. А в снопі залишити тільки ті, які до народу хиляться...— Висмикнувши із жмутка три колоски, Ганна кинула їх за куліси.— Ба­чите?.. Отуди їм дорога!.. Без трьох колосків сніп наш меншим не стане, зате стане чистішим і повнішим...

По залу прокотилися оплески — всі зрозуміли, кого Ганна мала на увазі, хоч вона й не назвала жодного імені.

Горбатюк і Кузь, що сиділи в президії, і Бабенко, який сидів у першому ряду, неспокійно завовтузились на своїх місцях. Усі погляди делегатів були спрямова­ні на них.

Ганна, поклавши жмут колосся поперед себе на трибуні,— він тепер весь клонився колосом до залу,— продовжувала:

—      Давайте побалакаємо про те, як райком керував колгоспами...

І вона своєю промовою підмила той берег, який Кузь із Горбатюком та Бабенком так ретельно закріп­лювали!.. Критика розлилася широкою весняною по­вінню, і її тепер ніщо не.могло стримати. Після Ганни, яка висловила геть-чисто все, що думала про Кузя, Бабенка й Горбатюка, виступали голови колгоспів, бригадири, агрономи й працівники МТС. Всі вони, від­чуваючи, що Пантелеймон Гаврилович заохочує їх до чесної, принципової критики, говорили щиро, неогляд-ки. Бабенка характеризували як підлабузника, нагада­ли й про «пташку-зубочистку» Гопкала.