Читать «Остання шабля» онлайн - страница 352

Він був певен — конференція закінчиться так, як і завжди, а в число членів райкому потраплять люди, яких рекомендувало бюро. Списки, укладені за участю Дмитра Івановича, вже одержані з друкарні,— стільки кандидатур, скільки треба обрати. Метод старий, пере­вірений: скільки б не одержав Дмитро Іванович голо­сів проти, все одно залишиться на своєму місці. Аби не більше половини...

Дебати відкрилися виступами Горбатюка й Бабен­ка. Звісна річ, вони критикували райком, але критику­вали так само в міру, як і Дмитро Іванович у своїй доповіді. Загалом же роботу оцінили цілком задовіль­но, відзначили досягнення, висловили певність, що не­доліки будуть усунені. їхні виступи з точки зору Кузя були непоганим заспівом, вони давали конференції спрямування, вказували делегатам ті береги, в яких мала текти спокійна, без жодного порогу й водоспаду, ріка обговорення.

Під одним берегом треба створити деяке вируван­ня, на грані пристрастей. Але тільки на грані!.. То берег критики й самокритики. Він був старанно і вмі­ло закріплений, щоб ріка його раптом не підмила. А другий берег,— берег досягнень,— можна було й не закріплювати, хай ріка розливається в той бік цілком вільно, без будь-яких обмежень. Навіть вигідно інколи кинути репліку якомусь товаришеві, що перестарав­ся,— мовляв, тримайся фарватеру!..

Все було зарані розписано. Після Бабенка висту­пив воєнком, потім — прокурор. Все йшло добре. Пра­воруч від Кузя в президії сидів Лозовий, ліворуч — Горбатюк. Далі — Ладимко...

Правда, коли Кузь дивився на Ладимка, в нього ви­никало якесь тривожне й неприємне передчуття. Навіщо його привіз Пантелеймон Гаврилович? Невже... Та ні, не може бути!

Лозовий тримався спокійно, щось занотовував у де­легатський блокнот. Раптом Пантелеймон Гаврилович простягнув руку до списку, що лежав перед очима Кузя. Лозовий помітив, що записки, в яких комуністи зголошувались на слово, складалися Дмитром Іванови­чем у свій блокнот. Проте список виступаючих не по­повнювався — він і так був досить довгий.

Нахилившись до Дмитра Івановича, запитав:

— Чому ви не вносите у список тих, хто зголон шується на слово?

— І так багато записалось,— спокійно відповів Кузь.

— Коли ж це вони встигли?.. Я бачив перед вами цей список ще на початку конференції.— Залишивши біля себе записки, Пантелеймон Гаврилович повернув список Кузеві.— Гаразд, хай буде так. Я собі візьму весь так званий самоплив, а ви — «організованих». І хай виступає один мій промовець, один — ваш. Як ви гадаєте, це не буде порушенням партійної демо­кратії?..

— Ми так і за тиждень не впораємось,— почерво­нівши до корінців волосся, відповів Кузь.

— А навіщо поспішати? — Лозовий подав записку Ганни Щербини.— Якщо не помиляюсь, пальмірів-ський парторг просить слова. Ви так хвалили Паль­міру, що, треба сподіватись, товаришка Щербина ска­же багато приємного на адресу райкому.

Довелось надати слово Ганні. Кузь тепер не був такий спокійний, як раніше. Щоправда, він поки що вірив — Ганна теж утримається в тому річищі, яке було прокладено попередніми виступами. Не так лег­ко вихопитись із загального потоку. Для цього потріб­не велике напруження волі, вміння подолати гіпноз тривалого погойдування на спокійних хвилях.