Читать «Остання шабля» онлайн - страница 350

Ладимко, прихилившись спиною до стіни, хму­рився.

—      Що ж я можу сказати на це?.. Ти заговорив про цехову солідарність. А я вважаю, що в партійних пра­цівників її немає і не може бути. Бо це неминуче при­звело б до кастовості...

Дмитро Іванович скривився — чи то від Ладимко-вих слів, чи від зубного болю.

— Ну-ну... Пішла-поїхала... Може, стенографістку викликати? Дещо підредагуєш — і пригодиться для обласної газети.

— А ти гадаєш, для газети я один, а для това­риської розмови — другий?.. Ні, Дмитре!.. Такими та­лантами не володію.

Кузь спалахнув.

— Та що зробив твій Турбай? Одержавши позику у держави, побудував корівник і примітивну електро­станцію. Оце й усі його подвиги. Але так багатіти,— за державний рахунок,— зуміє кожен дурень. Я ба­чу—у вас склалися приятельські стосунки. І заради приятелізму ти дозволяєш собі втручатися в справи.

— «Мого району»,— закінчив за нього Ладимко.— Пізнаю школу Горбатюка. Суверенна держава... А тобі відомо, що пальмірівці в своє будівництво вже вклали близько півтора мільйона?.. А ти кажеш — позика... Одначе мені справді незручно підказувати господаре­ві, що робиться у нього в кишені. А подвиг... Подвиг завжди виростає з любові до людей.

Суперечка тривала з півгодини. Ладимко відчував, що він ні в чому не переконав Кузя. Але'Дмитро Іва­нович,— мабуть, з дипломатичних міркувань,— вдав, що він дещо зрозумів. Мовляв, поживемо — поба­чимо...

і— Гадаю, наша розмова не набере розголосу? — запитав Кузь на прощання. Ладимко засміявся.

—      Цитувати її на бюро обкому не збираюсь. Але під час розгляду справи Турбая виступлю так, як ве­лить совість.

Приїхавши в райком, Дмитро Іванович зачинився в кабінеті й почав писати листа. Лист був адресований в ЦК КПУ. Писав про підсиджування з боку Ладимка, про безпринципність Лозового, про неповагу до пар­тійних кадрів. Дмитро Іванович виявив у тому листі безстрашність і нещадність. Лозовому не поздоровить­ся. Кузь уявляв його спітніле обличчя і незграбні спроби виправдатись. Аж сяяв від задоволення... Ви­брав найкращий конверт, заклеїв, ретельно надписав адресу і... кинув листа в пічку. Це називалося «відпра­вити пошту». Так він робив тоді, коли не міг стримати свого обурення діями та вчинками старших начальни­ків. Засіб надійний, не раз перевірений — і жовч ви­хлюпнеш, і наклепником ніхто не назове. А коли від­чуваєш свою правоту — тим краще: можеш бути без­межно принциповим без будь-якого риску для себе..,

10

Почалась районна партійна конференція. Звітна доповідь Дмитра Івановича була взірцем красно­мовства.

—      Чи бачили ви, друзі, щоб якийсь коваль викував молот без другого молота? Голими руками навіть де­ревини не обтешеш. Голими руками можна ліпити лише з воску. Але, як відомо, перший сонячний про­мінь знищить ті вправи. Ось чому слід назвати неро­зумними фантазерами тих, хто вважає, що сільське господарство можна піднести, не піклуючись про роз­виток промисловості...

Так він розпочав свою доповідь. Ці слова виклика­ли загальні оплески.