Читать «Омбре. Над темрявою і світлом» онлайн - страница 9

Та повернусь до крил, які мали перенести нас із герцогом Валентино до далеких, незнаних мною русинських кордонів. Їх каркаси я виготовив із міцного й напрочуд легкого бальзового дерева, що росте тільки на протилежному боці світу, відкритому старій Європі іспанськими мореплавцями, серед яких найвідоміший — Христофор Колумб.

Про властивості бальзової деревини я дізнався випадково, під час знайомства з одним теслею, що недавно повернувся з Нового Світу, — так ми, європейці, прозвали далекі береги по той бік безкрайнього океану. З його слів, місцеві тубільці видовбували з бальзи надлегкі човни, здатні витримувати бурхливі хвилі та придатні для довгих подорожей водою.

Це наштовхнуло мене на думку, що властивості бальзового дерева могли б стати у пригоді і у моїх експериментах з літальними механізмами. І я не помилився. На щастя, мій знайомий мав гарне чуття на ґешефт і привіз із собою невелику кількість бальзової деревини. Тож я викупив її за шалені гроші, збагативши свої запаси цим рідкісним матеріалом.

Тепер за допомогою шнурівок з кінського волосу та волових жил до кістяка тих крил я прикріпив з’ємні полотнища, зіткані з міцного китайського шовку. Уся конструкція легко розбиралася й збиралася, мала додаткові кріплення зі шкіряних ремінців з металевими пряжками. Та найголовніше те, що в дії мій літальний механізм підкорявся одному з тих дивовижних законів Усесвіту, які я все ще не можу сповна осягнути.

Я неодноразово спостерігав, як ширяють у небі птахи, дивувався тому, як вони тримаються в повітрі, розкинувши крила. Вивчав їх політ, замальовував, креслив, намагався проникнути у таємницю, що не давала мені спокою. Як, як це у них виходить?

Аналізував, помилявся, знову експериментував.... І ось, коли у мене нарешті вийшло, цей винахід має пройти найсерйозніше випробування — політ мало не за тридев’ять земель! Від такого можна було просто збожеволіти, та не поряд із Чезаре Борджіа.

Виготовленням копії механізму я займався вдень, вночі ж на прохання герцога Валентино вивчав карти невідомих мені країв, намагаючись визначити найбільш прийнятний, безпечний та короткий маршрут нашої майбутньої подорожі. Так, аби у скруті в нас із Чезаре не виникало проблем із допомогою. Прокладав маршрут вздовж населених місць та русел річок, сподіваючись, що у скрутну хвилину зможемо врятуватися, впавши у рятівні обійми води.

За моїм задумом, вирушати ми мали із Венеції, орієнтуючись за компасом на Удіне, а далі на Відень. З Відня — через Угорське королівство, поміж Карпатські Татри на Брно, аж до Кракова і Перемишля. А звідти вже рукою подати до Львова, що колись прихистив бідних лицарів Христа, та до містечка, назву якого я ніяк не міг запам’ятати, — Розматинча. Так мав виглядати наш майже кінцевий план польоту, а далі — над русинськими землями вниз по Збручу, аж до самого Кам’янця-Подільського, міста, що, як я чув, за античних часів називалося Клепидавою — містом злодіїв.