Читать «Омбре. Над темрявою і світлом» онлайн - страница 10

З усіма зупинками, ночівлями та відпочинками наша подорож мала розтягнутися місяців на три якнайдовше в один кінець. У той час, подорожуючи верхи, герцог Валентино міг витратити добрі півроку, аби дістатися до Кам’янця.

Отже, у призначений день ми вирушили з Риму загоном у дванадцять осіб — людей, вірних та відданих герцогу Валентино, та я не сумнівався, що поміж них все ж може критися той один юда, котрому було наказано зрадити нас на зворотньому шляху. Папські гроші та обіцянки завжди уміли творити чудеса, на відміну від «святих» мощів. Ми вирушили в дорогу, залишивши у заручниках Міколетто Кореллі — найвірнішого слугу й охоронця герцога, а також деяких представників роду Борджіа, отримавши в дорогу, як не дивно, благословення самого папи делла Ровере. Благословення, яке було варте прокляття.

Ми рушили неквапно, наче попереду у нас були не місяці складної і небезпечної подорожі, а якась легенька прогулянка, проте люди Борджіа вже давно навчилися не дивуватися забаганкам свого командира чи його планам. Я ж не міг подолати внутрішньої спокуси і, пам’ятаючи підступність делла Ровере, подумки намагався визначити, хто ж із людей герцога міг продатися папі. Валентино, схоже, прочитав мої думки. Бо, під’їхавши майже впритул, проказав:

— Ви такий напружений, мій друже! Не нервуйте, зараз ми у цілковитій безпеці. Крім того, не обов’язково зрадники — серед моїх людей. Ними може виявитися хто завгодно потім, коли повертатимемося.

Подолавши шляху днів зо три, за які я майже не спілкувався з Чезаре, ми зупинилися у передмісті Венеції. Тут герцог ще за дня розквартирував своїх людей, забезпечивши їх усім необхідним на час нашої відсутності, та наказавши не надто «світитися», а ми тим часом, коли засутеніло, рушили верхи далі, до нашого справжнього пункту призначення, туди, куди, за словами його світлості, потайки поперед нас доставили моїх «пташок».

Вірний Мельці, що не раз допомагав мені у моїх дивацтвах, прибув сюди разом із «пташками» так само таємно і вже встиг зібрати літальні механізми, тож мені залишилося лише перевірити місця кріплення та пересвідчитися, чи все добре тримається.

Мене било, наче у пропасниці. Ніколи не задумувався над ризиком для власного життя, але ж тепер зі мною своїм життям мав ризикувати ще й герцог Валентино!

— Заспокойтеся, мій друже! — Чезаре Борджіа проказав до мене майже лагідно. — Якщо нам судилося розбитися, то мене втішає одне: я загину, випробовуючи Ваш винахід. А загинути, ставши у пригоді генієві, дорогого вартує!

Мельці шморгнув носом, не менш збуджений та занепокоєний.

— Краще повертайтеся обидва живі та неушкоджені, Ваша світлосте! Я переконаний: і Ви, і мій сеньйор варті того, аби жити ще багато років.