Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 56

— Дивись, вони всі причепурилися. Бабусі нафарбувалися й причесалися, ніби були запрошені на весілля, — пробурмотіла вона. — Але ж твій батько казав, що нікого не запрошував.

— Вони тут всі, як одна сім’я, — відповів Лавр. — Всі все про всіх знають, і я впевнений, що вони приготували «молодим» свято. Це сенс їх життя тепер. Так, не діти, які працюють, дуже зайняті і хоч і люблять своїх батьків, не мають можливості приділяти їм достатню кількість часу, не онуки, яких арканом не затягнеш до людей похилого віку, з якими нудно і які пахнуть старовиною, а вони самі, розумієш? Вони живуть кожен день, як останній.

Нарешті всі знайшли собі місце в кімнаті, що за одну мить перетворилася на залу одружень, і отець Патрік продовжив:

— Оскільки ні в кого немає заперечень, я прошу вас, Джордже Скотт, повторювати за мною. Дороті, я беру тебе за дружину відтепер і назавжди…

Джордж повторив…

…І клянусь бути з тобою і в кращі дні, і у важкі…

…В багатстві і в бідності, в здоров’ї і у хворобі…

…Щоб любити тебе і плекати…

…Поки смерть не розлучить нас…

…Я віддаю тобі своє серце…

— Тепер ви, Дороті.

Коли жінка повторила клятву за отцем Патріком, він продовжував:

— Дороті, я даю тобі це кільце як символ моєї любові…

…З усім, що я є, і всім, що є у мене…

Джордж повторив і надів на палець Дороті обручку з білого золота. Рука її тремтіла. Голос теж:

— Джордже, я даю тобі це кільце як символ моєї любові, з усім, що я є, і всім, що є у мене. І клянуся любити тебе завжди… поки смерть не розлучить нас, — додала вона, дивлячись йому в очі.

Отець Патрік швидко-швидко закліпав віями, потім дістав сяючу білизною хустку і торкнувся нею своїх очей. Він гордо підняв голову і голосно промовив:

— Оголошую вас, Джордже і Дороті, чоловіком і дружиною! Наречений, ви можете поцілувати наречену…

Кімната вибухнула оплесками, і публіка почала ворушитися.

— Вітаємо! Вау! Чудово! — вигукували сусіди, друзі і члени сім’ї «в одному флаконі», а точніше жителі і працівники будинку «життя з асистентом», а простіше — будинку для літніх людей «Горизонт».

Потім усіх запросили пройти і проїхати у прибрану до весілля їдальню, де «молодих» чекав весільний торт, який вони за американським звичаєм повинні були розрізати і роздати гостям. Але перед цим невгамовні бабусі, вишикувавшись у майже ідеальну лінію, зажадали від нареченої, щоб вона кинула свій букет.

— Ти ж не думаєш, Дороті, що більше ніхто заміж не хоче! — заявила Лінда — велика вісімдесятип’ятирічна фарбована брюнетка з усе ще помітною талією і широкими стегнами.

— Так! Так! Букет! Букет! — зажадала уся жіноча публіка, тобто більша частина присутніх.

Чоловіча половина теж не поспішала йти. Вони вишикувалися під стіною і з легкими усмішками спостерігали за тим, що відбувається. Такі речі не змінюються з роками — коханню всі віки підвладні.

Букет упав прямо на коліна Мелані, котра сиділа у кріслі. Їй було 99 років! Тіло її висохло, голова мимоволі опускалася вниз — мабуть, жінці важко вже було її тримати. Але на губах її яскравою плямою червоніла помада — замолоду Мелані була яскравою блондинкою і користувалася червоною помадою, копіюючи Мерилін Монро. Не збиралася вона міняти свій стиль і тепер.