Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 55
Тетяна Брукс
— О! А! Як? Через півгодини? Вітаю! — у неї просто не знаходилося слів. Вона абсолютно нічого не розуміла, і від того обертом йшла голова.
— Ліко, — спробував заспокоїти її Лавр, — спробуй просто прийняти все, що відбувається. Бачу, тобі дуже складно зрозуміти і цих людей, і те, що вони роблять. Просто віддайся подіям, а думати будеш потім, добре?
Він говорив це, наливаючи напої у келихи і склянки: Дороті — трохи білого вина, батькові і Ліці кинув по два кубики льоду і хлюпнув віскі, собі — «Кока-коли» і трохи рому.
— Ти ж за кермом! — злякалася Ліка.
— Трішки можна. Тут за законом допускається трохи алкоголю в крові. Не хвилюйся, все буде добре.
— Правильно, Лаврентію, налий Ангеліці віскі, а то вона почувається «в чужих туфлях» (по-нашому «не в своїй тарілці»).
Через півгодини до них дійсно прийшов капелан з Біблією і красивими дерев’яними католицькими чотками. Це був високий худий індієць із затягнутим в хвіст рідким білим волоссям. Він широко посміхався, і його темні очі розхлюпували навколо доброту. Ліка встала. Лавр пішов назустріч капелану:
— Здравствуйте, отець Патрік!
— Здрастуй, дитя моє! Привіт, Джордже! Здрастуйте, Дороті! А це що за ангел во плоті? Це ваша дружина, Лаврентію?
— Ні. Ми друзі. Живемо по-сусідству.
— My name is Lika, — промовила дівчина, підходячи до отця Патріка.
— Angelika, — прокоментував Лавр, стаючи позаду дівчини, ніби підтримуючи її.
Капелан, ставлячи всі ці питання, готував місце для церемонії.
— Добре… Так, садіть вашого татка ось сюди, — отець Патрік поставив стілець біля високої вази з квітами, — і станьте біля нього праворуч. Ви, Ангеліко, допоможіть Дороті, поставте її коляску ліворуч від Джорджа і станьте по ліву руку від неї… Так, добре. Що ж, не будемо втрачати час. Дорогі Джордже, Дороті, Лаврентію і Ангеліко! Сьогодні ми зібралися тут, щоб поєднати у законному шлюбі дві людини, дві душі, два життя. І нам випала честь стати цій події свідками. Якщо у когось є заперечення, чому ці двоє не можуть бути у шлюбі, скажіть про це тепер або мовчіть довіку.
Всі завмерли в очікуванні. Ліка посміхнулася: «Та звідки ж будуть заперечення, якщо тут тільки ми четверо?» Але в цей момент з коридору почувся шум, і всі озирнулися на двері. Вони були наполовину прочинені, і через щілину можна було бачити, що там зібралася купа цікавого народу. Тоді отець Патрік продовжив:
— Джордже, Дороті! Сподіваюся, ви не проти, якщо я відкрию двері і запрошу всіх бажаючих розділити з нами радість?
«Молодята» взялися за руки і подивилися один одному в очі.
— Звичайно, не проти, — з хвилюванням у голосі промовила наречена.
Капелан підійшов до дверей і відчинив її навстіж.
— Проходьте, будь ласка, проходьте!
У кімнату, накульгуючи, човгаючи ногами і штовхаючи перед собою ходунки, потягнулися люди похилого віку — мешканці будинку. Деяких з них санітари завозили в колясках. Лаврентій радісно посміхнувся і подивився на Ліку. У неї знову очі були «по шість копійок».