Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 53

Близько першої години, коли всі виступи були закінчені, до неї підійшов Лавр. Ліка сама попросила його сісти «зі своїми» і дати їй можливість бути вільною в пересуванні. Та професор ботаніки, хоч, здавалося, був повністю занурений у роботу конференції (щось там записував, виступав і коментував), свою супутницю з поля зору не випускав. Він бачив, як у неї від подиву відкривалися то очі, то рот, як вона сиділа, знесилено опустивши руки, і хитала головою.

— Як ти? — поцікавився він, знайшовши її у тому ж кріслі в задньому ряду. Вона піднялася йому назустріч.

— Я? Нормально, тільки…

— Все не так, як буває у нас, так?

— Так. Схоже, я починаю розуміти, чому ти завжди здавався мені таким…

— Яким?

— Іншим, — лукаво розсміялася Ліка.

— Іншим хорошим чи поганим? — примружив око професор, і його круглі окуляри смішно затремтіли.

— Тепер мені здається, що хорошим… — відтала його дівчина.

Вони не стали залишатися на обід, званий тут ланчем, який приготували організатори конференції — Ліці не терпілося побачити місто і познайомитися з батьком Лавра. Йому було вже дев’яносто років, і жив він у так званому assisted living (життя з асистентом) — за нашими поняттями, у будинку для пристарілих. Тож Ліка хотіла скоріше почати виконувати синівсько-дочірній обов’язок і допомогти бідному покинутому старому. Вона не дуже-то вірила Лавру, коли той розповідав, що його батько бадьорий, гострий на розумом і на язик і цілком щасливий.

Ще вчора увечері готель орендував для Лавра машину, і тепер на стоянці університету, де проходила конференція, на них чекав сріблястий Chevrolet Malibu зі зручними сидіннями і всякими наворотами у вигляді обігрівача, навігатора, музики, а також підігріву сидіння і керма, що у березні було зовсім не зайвим навіть у Сіетлі.

Джордж Скотт сина чекав. Побачивши його з вікна своєї кімнати, він, хвацько штовхаючи поперед себе ходунок, майже молодецьким кроком попрямував довгим коридором йому назустріч. Угледівши, як Лавр, піднімаючись на другий поверх, підтримує Ліку за талію, заусміхався: «Мій синок!»

— Hi, dad! How are you? (Привіт, тату! Як ти?)

(Далі діалог між батьком і сином відбувався англійською мовою).

— Прекрасно, слава Богу! Моя жінка не така молода і красива, як твоя, синку, але все ж вона у мене є. І повинен тобі сказати, що коли вона була молодша, могла дати фору будь-який іншій. Вона, звичайно, не така гарна, як була твоя мати, але у себе в штаті перша красуня, — все це він вимовляв, поки Лавр і Ліка піднімалися сходами, нітрохи не соромлячись і не стишуючи голос. Діставшись, нарешті, майданчика другого поверху, він відсунув свій ходунок, міцно обійняв сина, а потім лукаво подивився на Ліку.

— Прекрасна! — констатував, узяв руку зовсім розгубленої дівчини і, нахилившись, торкнувся її пальців своїми губами. Галантно, нічого не скажеш! — Я завжди казав, що рано чи пізно у моєму синові прокинеться Джордж Скотт. Мій хлопчик!

Лавр перевів це Ліці.

— It is nice to meet you, sir, — сказала Ліка по складах завчену фразу.