Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 51

Лавр підвівся їй назустріч і якось ніяково посміхнувся. «От ідіот! — вилаяв сам себе. — Вбрався, як нова копійка! Забув, що дівчинка вихователькою в дитячому садку працює, і не в Америці, а в Україні. Сама все собі оплачує. Запропонувати їй купити що-небудь пристойне?… Ні, мабуть, образиться. Та хай, потім щось придумаю. Сьогодні відпочиваємо».

— Сьогодні відпочиваємо, — сказав весело. Мабуть, аж занадто весело. — Ти чудово виглядаєш.

— Дякуємо, — зніяковіла Ліка.

Лавр відчув, як вона зніяковіла. «Може мені переодягнутися? Ні, здогадається — вона розумна. Втім, навіть у такій сукні вона буде непогано виглядати на тлі деяких дам, які, напевне, з’являться у брюках, а то й взагалі у джинсах».

І Лавр мав рацію: незважаючи на те, що перша організована академією вечеря проходила в одному з найелегантніших ресторанів Ivar’s, дехто дійсно прийшов у джинсах. Що поробиш — американці цінують комфорт понад усе на світі. Так що Ліка зовсім не виглядала білою вороною і була просто вражена доброзичливістю й усміхненістю людей, у товаристві яких мала провести вечір. Вона майже нічого не розуміла з того, що вони говорили, але мала відчуття, що кожен з присутніх був надзвичайно радий, що вона приїхала у Сполучені Штати, і що вона — Lavrentiy’s friend. Звідусіль чулося: «Welcome to United States», «Oh, it is plеsure to meet you». Відкриті обличчя світилися білосніжними посмішками, очі — радістю. Німці трясли їй руку, американці обіймалися і плескали по спині, французи цілували в щоки.

«Ось це так! — думала Ліка. — Як тут все по-іншому! Не дивно, що й Лавр здається не таким, як усі. Взагалі не розумію, як він живе в нашій українській дійсності, чому не переїжджає сюди назовсім».

А Лавр нишком поглядав на свою супутницю і захоплювався її дитячою безпосередністю. «Яка вона красива! — милувався її усміхненим личком. — Скільки в ній щирості і сили! Добре, що я не став наполягати на покупці одягу — вона б точно образилася. Спробую все-таки завтра запропонувати їй сходити до Джина… Ні, завтра рано — її треба підготувати до сприйняття цієї зірки перукарського мистецтва. Ну, і в магазин, звичайно… Можна відразу йти у нормальний — європейські жінки розуміються на одязі. У «Нордстром», наприклад. Ні, не в бутік. В бутік підемо після того, як вона побуває у перукарському кріслі Джина. Боже, я все більше й більше хочу цю жінку! Але як їй допомогти? Як навчити її любити себе, а не сприймати, як жалюгідну невдаху? Може, зводити до психіатра? Тут усі бігають до психіатрів з різних, навіть незначних причин… Ні. Боюся все зіпсувати. Але щось робити треба».

Потрібен психіатр? — Прошу!

Наступного ранку Ліка напросилася піти з Лавром на конференцію. Як він не вмовляв її залишитися в номері й почекати, поки він повернеться — не погоджувалася.

— Сьогодні тільки перший день: реєстрація та маленькі виступи спікерів з описом питань, які будуть висвітлюватися. Тобі буде нецікаво. Я повернуся вже до другої години, і ми підемо дивитися місто. І до батька.

— Тим більше! — наполягала Ліка. — Раз це не буде довго, я посиджу там десь в куточку і послухаю.