Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 50

Дівчина піднялася і увійшла в іншу кімнату. Це була спальня. Світла шафа кавового кольору з величезним, на всю її шир дзеркалом абсолютно приголомшливо виглядала на тлі синьо-блакитної стіни. Широке, акуратно застелене — жодної зморшки — ліжко Queen. Дві тумбочки зі світильниками на них, маленький безшумний холодильник з міні-баром… Думки знову почали панікувати: «Значить, з одного боку мріємо про красиве життя, а як тільки отримуємо його, забиваємося у дальній кут і відчуваємо себе скривдженими. Що це? А нічого! Убогість і стереотип! Ну, стереотип — зрозуміло. Нас змалку вчили, що багатство — це погано, а всі багаті — гади. А чому, власне, гади? Та нічому! Звідси і убозтво. Мріємо про одне, а живемо по-іншому. Але хіба можна у нас так жити? А чому не можна? Лавр же живе! І ще це…»

Вона підійшла до дзеркала, глянула на себе. На неї уважно й вивчаюче дивилася трохи втомлена, але дуже приємна молода особа. Пильніше заглянула собі в очі, адже всім відомо, що вони — дзеркало душі. У карих з яскравими зеленими розводами очах не було ні страху, ні тієї щенячої побитості, про яку вона думала. У них горів вогонь непокори і — чого вже там! — революційності: «Я ж мріяла з ним… мріяла. Багато разів уявляла собі, як це буде — саме в такому красивому місці, на красивому ліжку. А тепер що? А тепер: «Ти мені нічим не зобов’язана…». І що робити? Як що робити? Звикати! Мріяти і…»

Ліка не встигла вирішити, що робити далі — її відволік дзвінок телефона. Вона побігла до апарата і завмерла, втупившись у нього. «Ой, а що, як це консьєрж? А я ні бум-бум по-англійськи… Він буде щось говорити, а я…» Телефон дзвонити перестав, зате застукали у двері. Ліка попленталася відкривати.

За дверима стояв причепурений Лавр. Він був одягнений, причесаний, поголений і світився променистою посмішкою. Та коли побачив Ліку, та посмішка сповзла з його обличчя.

— Ти не готова? — заклопотано-розчаровано спитав він. — Я дзвонив, але ти трубку не взяла.

— Я… Я… — Ліка відчувала себе повною ідіоткою. Вона витратила цілу годину на слиняво-сопливі роздуми замість того, щоб дати лад своєму зовнішньому вигляду.

Лавр впевнено увійшов у її номер.

— Я посиджу тут, — він пройшов до кімнати і сів у крісло. — Ти не звертай на мене уваги.

Ліка кивнула. Відкрила свій чемодан, дістала з нього свіжу білизну. Що вибрати? Біле? Чорне? Рожеве? Та яка різниця? — Все одно показувати нікому! Шампунь і рушник вона теж взяла з собою — хто його знає, як у них в Америці? Повісила на плічки пару блузок і спідницю, щоб розпрямилися, і пішла у ванну кімнату. Там її чекало ще одне потрясіння. Там все було: і два набори різного розміру рушників, і шампунь, і кондиціонер, і мило, і навіть лосьйон для тіла. «Так… Спокійно… Звикай, Ліко. Мріяла? — На».

Вона цілих півгодини хлюпалася в душі. Мастилася кондиціонером, лосьйоном і сушилася феном, який теж там був. Натягла одяг, з допомогою туші та легкого блиску для губ навела красу і сміливо, як їй здалося, зробила крок назустріч новому.