Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 49

Девід провів їх до ліфта, міцно потис руку Лаврентію, і ще раз сказавши, що йому було приємно познайомитися з Анжелікою, пішов. І тільки тоді, відкривши двері номера, виголосивши, як ні в чому не бувало: «Це твій номер, а я буду поруч» і почувши у відповідь не вигук радості, а важке зітхання, Лавр подивився на Ліку уважніше. Вона застигла перед відкритими дверима у двокімнатний напівлюкс і швидко-швидко кліпала. Сказати, що Лавр був здивований — не сказати нічого. Він був вражений тим, що побачив: дівчина була пригнічена і мало не плакала.

— Господи, Ліко, що трапилося? Щось не так?

— Все не так, — ледве ворушачи губами, шепотіла вона. — Все не так! Так не можна… Навіщо! — і щось ще в тому ж дусі.

Тепер була черга Лавра впасти у ступор. І він, звичайно, зрозумів усе по-своєму.

— Якщо тобі не подобається номер, ми можемо замінити його на люкс. Мені буде легко доплатити різницю. Просто організатори конференції завжди бронюють півлюкси…

— Це на-пів-люкс? — повільно, по складах видавила з себе Ліка.

— Так, — ще більше розгубився Лавр від того, як вона це вимовила.

— Я думала, це супер-люкс якийсь! Лавре, навіщо мені одній дві кімнати? Давай візьмемо що-небудь простіше.

І тут він все зрозумів. Зрозумів і готовий був розреготатися, та поглянувши на нещасне обличчя дівчини, вчасно зупинився.

Він фізично відчув її розгубленість, уявив, як вона може почуватися у цих напівхоромах. Це він, розбещений батьком-американцем і частими відрядженнями у країни Європи і США, сприймає все як цілком звичайне, а їй, напевне, все це здається неймовірно амбітним і таким, що зобов’язує до чогось.

— Ліко, — звернувся він до неї серйозно. — Тебе це абсолютно ні до чого не зобов’язує. Просто тут так живуть. Американська академія, яка запрошує мене читати лекції, завжди резервує такі номери. У них, розумієш, такі правила.

У цей час портьє привіз валізи, і вони змушені були зайти всередину. Лавр допоміг Ліці поставити валізу на спеціальну підставку, запропонував «не паритися» через дрібниці, а сприймати все як є і насолоджуватися можливістю дізнатися, що красиво жити — це зовсім непогано, прийняти душ і переодягнутися до вечері, на яку він її запрошує. Ліка кивнула, і Лавр пішов до себе в номер влаштовуватися, приймати душ і переодягатися.

— Та-а-ак, і що ж це за дурниці такі? — промимрила сама собі дівчина і втомлено опустилася на стілець. — Що за плутофобія така? Он які розумні слова знаю, а відчуваю себе, як якась побита голодна собачка, якій несподівано дали повну миску їжі. Лавр правий — треба перестати бути бідною. Адже бідність визначається не кількістю грошей, а тим, як ти себе відчуваєш. Напевне, є люди, у яких ще менший заробіток, ніж у мене, а спробуй їм сказати, що вони бідні — образяться. Не в грошах щастя, — Ліка реготнула. — Правильно, а у їх кількості. Е-е… так недовго і звикнути до такого шикарного життя. А потім повернуся у свою однушку і буду марити шикарним номером готелю… Господи, але ж у глибині душі мріяла…